Розказував мені мій колєґа, шо колись в Тернополі був один фотограф. Ну і замовили раз в нього зйомку африканські студенти з медичного. Але десь так само в тому самому проміжку замовили познимкувати весілля в якомусь селі.

І от, уявляєте, він переплутав диски, а гроші то взяв. Потім його ще довго шукали як ті, так і ті.

А тепер уявіть собі картину – збирається велика родина, жінки в хустинах, хлопи поголені, телевізор накритий вишитим рушником. Десь, наприклад, з села Цизорівка, всі в очікуванні, як то було файно, бо ж яка пам’ятка, обережно тремкими руками вставляють диск в комп… І на тобі маєш, аж від екрану відскочили!

І уявіть собі студентів і їхні родини. Приїхали здалеку, вивчилися, отримали дипломи… Бац і маєш наше вісіллє, брама з соснових гілок, торгуються пацани, п’ют горівку, староста несе коровай, старостівна паткає, би він не впав, молодий тримає молоду на долоні, перегулювання молодої, діти в однакових сведриках танцюють в колі, золотозубі музиканти з чверткою у внутрішній кишені грают марша, перший стіл, другий стіл, червоні очі, перекури, нагельовані голови, мешти-шпіцаки…

Мораль тут шукайте самі.

Джерело: Про Те