Мені 30 років, виросла в дуже забезпеченій сім’ї. Природа нагородила мене довгими ногами та розкішним волоссям, тому привернути увагу чоловікiв мені ніколи не вартувало багатьох зусиль.
Коли перший раз брала шлюб, а було мені тоді лише 21 рік, я, як і більшість наївних дівчат, вірила: ось він – мій єдиний і коханий принц, з яким проживу все життя. Весілля у нас дуже розкішне було. Столи вгиналися від вишуканих наїдків. Розважало нас п’ять музичних гуртів, а посуду побили стільки, що ніякого щастя на нього не вистачило б. Та мій чоловік одного разу мене побив. А до того ніхто й ніколи не піднімав на мене руки. Можливо, треба було йому вибачити. Але моя мама каже: «Ударив раз, ударить і другий». Я не належу до тих жінок, які готові все життя терпіти знущання, аби тільки люди не кидали у спину: «розлучена». Я згадала, що обіцяла Боговi жити з Володимиром і в радості, і в горі, але «смерть» таки розлучила нас. Це був кінець наших почуттів і нашої родини.
Ви думаєте, я плакала, коли розлучилася? Ні! Я святкувала! Але дуже вже всі в нашому селі мені співчували. А я гордо носила звання розлученої. І мене не мучило те, що поламала обітницю. Я тішилася, що більше не боюся отримати кулаком у голову.
А в 25 років вдруге вийшла замiж. До церкви пiшла на своє вінчання і дала вдруге обітницю. Другий мій чоловік був власником мережі магазинів. Мої батьки вирішили, що перший шлюб не вдався, бо весілля було «скупе». Тому на другий раз підійшли до цієї справи зi ще більшим розмахом. Бавилися ми два дні. Гостей, правда, було вже 280 (після першого розлучення трохи «друзів» у мене відсіялося). Але на подаровані гроші ми з чоловіком купили на дві кімнати більшу квартиру, ніж до того була в мене, і записали її на мене. Через 11 місяців я вже жила в цій квартирі сама і знову мала тавро «розлученої». Мій чоловік залишив мене після того, як його друзі розповіли, що в мене роман iз його товаришем. Чи був у мене з ним роман? Був! Але лише тому, що мій законний чоловік щоразу пропадав на роботі.
Але мені завжди було цікаво, чому всі співчували мені в тому, що я двічі розлучена? Досі не можу зрозуміти. Та я три дні в нічному клубі святкувала «похорон» свого другого невдалого шлюбу. Звісно, не сиділа в чотирьох стінах із заплаканими очима, бо вірила, що народилася не для того. І вірила недарма.
Я втретє одягла розкішну білу сукню, яку батьки привезли мені з Франції. Було мені тоді вже 29 років. Третє весілля було ще розкішнішим, ніж два попередні. Гостей було 360, а всі подаровані гроші ми поклали в банк на спільний рахунок, який потім я віддала своєму тепер уже третьому екс-чоловіковi, бо я і так була абсолютно забезпечена. Так. Ви правильно прочитали. Екс-чоловіковi, бо і з ним я теж розлучилася. Чому? Почуття зникли. І ми подумали, що не хочемо одне одного мучити.
Можливо, хтось назве мене легковажною, інші поспівчувають Але я пишу лист зовсім з іншою метою. Хочу, щоб жінки, котрi щовечора зi страхом чекають повернення п’яного чоловіка, знали, що після розлучення життя не закінчується і терпіти знущання не варто. Я хочу, щоб жінки, яких залишили і принизили, знали: це був не ваш єдиний, а своє кохання можна і потрібно шукати навіть до старості. І якщо я зустріну ще когось, від кого тьохне серце (а я його таки зустріну), знову піду в РАЦС в пишній сукні й під гучну музику. Зрештою, якщо мій четвертий чи шостий чоловік мене не вдарить, не покине, не зрадить, не розлюбить, то ми з ним ту обітницю перед Богом завжди можемо дати. Але лише тоді, коли будемо до цього справді готові. І ще додам, що голлівудська красуня та кіноакторка Елiзабет Тейлор вiсiм разів виходила заміж за сімох чоловіків. І була щасливою.
