На Борщівщині є багато сімей, в яких ростуть діти з різними генетичними недугами. Повірте, їх дійсно багато. Вони працюють з дітьми або ще не знають, що з цим робити. Та їх об’єднує одне: у всіх цих сімей є шанси бути щасливими, пише Звістка. 

Будь-яка дитина, яка росте в сім’ї, де її люблять, піклуються про неї і дарують їй достатню кількість уваги і тепла, буде щасливішою за дитину, позбавлену цього.

І діти із різноманітними синдромами та недугами – не виключення із цього правила.

Так, батьківська любов і віра в сили дитини здатна творити дива. Але не варто переоцінювати значення цих аспектів в житті дитини. Любов – вона теж буває різною. Можна любити, споглядаючи, а можна любити, допомагаючи.

Я прочитав пост Наталії Буртняк, яка вирішила організувати в Борщеві зустріч батьків особливих діток і зрозумів, що справді хочу з нею поговорити. І навіть не про неймовірне захоплення, повагу і здивування, які мене переповнюють, а про ту впевненість та несамовиту любов, яку випромінює ця мила жінка до своїх дітей. І ми списалися.

В своєму інтерв’ю “Звістці” Наталія розповіла про складнощі, з якими доводилось зіштовхуватись колись і сьогодні, про своїх діток та мрії, про те, чого найбільше бракувало і що потрібно знати батькам особливих дітей.

Якщо дозволите, спершу про те, які складнощі ви встигли пізнати як батьки особливої ​​дитини?

Перше з чим зустрічаються батьки особливої дитини – це неприйняття суспільством, косі погляди в бік дитини та повне нерозуміння!

В таких маленьких містечках, як наш Борщів, батьки з дітками, у яких є особливі потреби, зіштовхуються з безліччю різноманітними проблемами! По-перше, це відсутність профільних спеціалістів, які могли б займатися з дітьми з перших днів життя! По-друге, це суспільна думка, по-третє, це проблема освіти, хоча надіюсь з приходом в освіту інклюзії все зміниться! Ще однією проблемою є повна відсутність закладів розвитку, відпочинку та місць, де могли б поспілкуватися батьки з схожими проблемами та звичайно наші особливі дітки! Таким дітям дуже не вистачає спілкування.

Буду вдячний, якщо дасте кілька порад батькам, які можуть зіткнутися з такою ситуацією?

Я народила свою донечку в 21 рік. Почувши діагноз синдром Дауна я не знала, як реагувати на таку новину. Прекрасно розуміла, що все наступне моє життя зміниться. Перше, що я хотіла б порадити батькам при народженні дитини з вадами розвитку чи з генетичними захворюваннями, як омога швидше прийняти і полюбити свою дитину такою, якою вона є. Це ж ваша частинка! А далі любити її і не звертати увагу на всі косі погляди, на всі розмови за спиною. Не цим людям вашу дитину на ноги піднімати, точно не вони будуть з вашою дитиною жити! Також хотілося в той момент, в пологовому будинку, щоб хтось з тобою поговорив, підтримав, пояснив. На превеликий жаль, але такого у нас в Борщеві немає. Навіть звичайного психолога і того б вистачило!
Як ви думаєте, що потрібно міняти в свідомості людей у країні, щоб особливі люди могли відчувати себе в нашому суспільстві комфортно?

На рахунок суспільної думки, то це взагалі тема на цілу наукову дисертацію. Наші люди, як це не прикро визнавати, не можуть приймати таких діток. Вони просто їх не знають, не розуміють. Знаєте, в мене після народження донечки практично не залишилося друзів, що дуже сумно. Людям потрібно розповідати, показувати, роз’яснювати, що наші діти хоча особливі, але насправді такі ж самі дітки, як і всі. Вони хочуть гратися, спілкуватися і бути собою. Думаю, що Борщеву не завадить пару лекції на дану тему.

Що найбільш ображає чи вражає вас, як маму у ставленні суспільства до особливих дітей?

Ображало спершу все, а зараз вже звиклося. Ображає те, що всі навколо думають, якщо в тебе особлива дитина, ти повинен тримати її вдома.

Дивує людей навколо навіть те, що я фото своєї Тоні в інтернет викладаю. Так, вона в мене особлива, але для мене вона найкраща, моя донечка, мамина принцеса. Люблю викладати її фото в інтернет і зовсім нічого не соромлюсь…

Розкажіть про своїх дочку і сина: які вони, що люлять і чим захоплюються?

Після народження Антонінки було важко наважитися народжувати другу дитину, але все таки була надія, що її розвиток покращиться з розвитком сина. Так і сталося. Коли молодший синочок Владислав почав підростати, Тоня все почала повторяти за братиком і розмовляти стала краще і успіхи в нас є спільні. Ми разом вивчили всі кольори та цифри, а зараз перейшли на букви!

Знаю, що ви плануєте організувати зустріч батьків, у яких ростуть особливі дітки, у яких є різні недуги. Скажіть, будь ласка, яка мета таких зустрічей? 

Зустрічі батьків і діток з схожими проблемами – дуже корисна і необхідна річ. Я бачила в інтернеті безліч таких прикладів, коли самі батьки організовують центри розвитку і реабілітації та навіть літні табори для діток з особливими потребами. Гадаю, Борщеву таке потрібно. Думаю, що влада повинна бути зацікавлена в допомозі нам та нашим діткам. Тому й хочу організувати першу зустріч, щоб почути батьків, щоб поспілкуватися, щоб порадитися, обмінятися досвідом.

Зараз ви мрієте або ставите цілі?

В мене є головна мета – виховати свою особливу донечку пристосовану до суспільства, до життя, покращити її розвиток та допомогти всім, хто цього потребує. Мені 7 років тому така допомога дуже була потрібна. Жінка, сім’я в такі моменти повинна мати до кого звернутися і не залишатися сам на сам зі своєю проблемою.
На завершення Наталія пропонує усім батькам, у яких ростуть дітки з особливими потребами, об’єднатись у групу, щоб спілкуватись, допомагати один одному у повсякденному житті та вирішенні наболілих проблем: ЗУСТРІЧ БАТЬКІВ ДІТОК З ІНВАЛІДНІСТЮ