Олег довго розглядав дитячі іграшки, що лежали на полицях магазину. Вибір був різноманітний. «Що ж подарувати малому Миколці на день народження?» — розмірковував чоловік. Знав, що хлопчикові до вподоби техніка. Олегові хотілося зробити для Миколки щось приємне, аби він відчував, що не обділений батьківською увагою.

Хоча й Миколка не його рідний син… А його давнього друга, який раптово помер від серцевого нападу. Миколка — похресник Олега.

…Олег з Іваном вчилися в одному виші. Проживали разом у гуртожитку, там і здружилися. Хлопці ділили студентські будні та моменти радості. Один за одним стояли горою, були справжніми відданими друзями.

Іван на останньому курсі навчання закохався в одногрупницю. Олегові також подобалася сіроока Ірина, але він ховав свою таємницю глибоко в серці. Боявся образити Івана. Хотів, щоб друг був щасливим, тому й не відмовився стати його дружбою на весіллі. Ірина кружляла у вальсі з Олегом і ніби жартома сказала: «На такого друга, як ти, Олеже, можна покластися». І ці слова запали в юначу душу.

Після закінчення вишу хлопці працювали в одній фірмі. Ірина народила Іванові синочка, і Олег став для нього хрещеним батьком. Миколка дуже любив, коли Олег заходив до них у гості. Звісно, не з порожніми руками: обов’язково мали бути солодощі. Якщо Іван був у відрядженні, то Олег завжди був поруч його сім’ї. Ірина відчувала його підтримку. Колись, ще в студентські роки, Ірина, насправді, мала сильніші почуття до Олега, ніж до Івана. Але останній виявився настирливішим, впертішим. Тому своєю наполегливістю домігся Ірининої любові. А Олег просто змирився із ситуацією. Ніколи не перечив Іванові, а завжди й у всьому підтримував його.

…Усе сталося так швидко й несподівано, що ніхто не міг повірити в трагедію. Іван ніколи не скаржився на здоров’я. А тут раптом «здало» серце під час керування автомобілем.

Миколці було три рочки, як не стало його рідного батька. З Іриною був поруч Олег. Допоміг пережити втрату чоловіка. Вона знала, що така людина, як він, не дасть пропасти ні їй, ні синові. І справді, після смерті друга Олег опікувався його сім’єю, особливо дбав про Миколку.

Ірина була навіть не проти вийти заміж за Олега. Адже бачила в ньому надійну опору та підтримку. Але їй неодноразово казали, що не гоже одружуватися кумам. Тому жінка, вірячи забобонам і боячись людських пересудів, вибрала іншого чоловіка, але вже не такого, як її Іван чи Олег.

Василь після розлучення з дружиною жив для себе, на широку ногу. Ірина для нього була тільки розвагою. А на Миколку він зовсім не звертав уваги. Залишив власних синів, і йому було байдуже, як там вони без батька. То що ж уже говорити про чужу дитину?

Важко було Ірині з таким чоловіком. Але Олег завжди був поряд з Миколкою. Вони разом гуляли в парку, ходили на риболовлю та в ліс. Олег для Миколки став немов рідний. Хлопчина дуже прив’язався до хрещеного і любив, як батька. Тільки присутність і підтримка хрещеного додавали хлопчикові сил у житті. Бо мати вже колисала другого синочка, братчика Максимка. Тому більшість часу Миколка проводив з Олегом.

Хрещений водив Миколку в дитсадок, вчив писати і рахувати. Хлопчик любив малювати, тому разом збирали в парку листочки з різних дерев і старанно малювали їх на папері. Миколці це було дуже цікаво.

Олег так і не одружився, хоч не одна жінка задивлялася на нього. Присвятив себе вихованню Миколки. Ірина, звісно ж, була не проти. Бо після кількох років проживання з Василем розлучилася з ним. Не витримала його походеньок. А він повернувся до першої дружини. Тож Ірина виховувала дітей сама.

…Олег вибрав велику машинку, купив солодощі та фрукти, які любив Миколка… А на вітальній листівці написав: «З днем народження тебе, сину. Твій хрещений батько». Миколка ж чекав завтрашнього дня, немов чуда. Бо знав і вірив, що на порозі неодмінно з’явиться хрещений з якимось надзвичайним подарунком. Тому хлопчина придумав найщиріші слова вдячності. І коли вранці хрещений простягнув йому великий пакунок та міцно обняв, Миколка радісно вигукнув: «Дякую тобі, татку. Я тебе дуже люблю».

Оксана КИШКАНЮК.
с. Слобідка Заліщицького району.

Фото з вільних джерел, текст – ВІльне Життя