Тернополю бракує коштів на медицину і освіту через відсутність збалансованої державної бюджетної політики. На цю тему – розмірковує “Місто“.
Проблема «радянського» поспіху
Оцінка реформ, бюджетної та податкової політики дає підставити припустити, що в українських реаліях, на жаль, ніяк не можуть подолати «проблему радянського поспіху». Старше покоління добре пам’ятає, що у «комуністичному минулому» популярним було «новаторство» та «раціоналізаторство». Суть цих понять зводилася до пошуку можливостей, як зробити «економіку економною». Щоправда, через непродуманість, несистемність та безвідповідальність доволі часто такі заходи у кращому випадку не мали жодних позитивних наслідків, а в гіршому — призводили до втрат і не лише економічних. Багато із старожилів пам’ятають анекдот на тему дефіциту м’яса, якого у радянській дійсності бракувало на полицях. Він вкладався в одне речення: «Радянський народ настільки швидко рухається до комунізму, що худоба на цьому шляху залишилася далеко позаду, тому і м’яса немає на полицях магазинів». Подібна ситуація склалася з реформами медичної та освітньої сфери в Україні. За звичкою на центральному рівні відрапортували про «успішний запуск реформи медицини та освіти», а всі недоліки списали на «недопрацювання на місцях». Мовляв, ми реформи провели, а вони щось там недопрацьовують. Більше того. В кращих традиціях радянського агітпропу, запустили масштабну кампанію у друкованих ЗМІ, зовнішній рекламі, а також на телебаченні, де пропонують у «місцевої влади» спитати, як вона працює.
Зарплати зростають «на папері»
Між тим, міста опинилися сам на сам з проблемою фінансування медичної сфери та освіти. Ще при формуванні бюджету 2018 року, наприкінці 2017, окремі народні обранці звертали увагу на недофінансування освітньої субвенції на 4,5 млрд грн, а медичної приблизно на 7 млрд грн. Відбувалося це за доволі простою схемою. Скажімо, законом передбачалося збільшення зарплат вчителям на 25%, а при формуванні бюджету передбачалося субвенції, що здатна покрити лише 16,5% такого підвищення. Тож не дивно, що вже у 2018 році місцеві бюджети опинилися на межі виживання. Їм знову бракує коштів на підтримку освіти і медицини. І на місцях таку проблему передбачали. Ще 16 березня цього року міська рада Тернополя, наприклад, зверталася до уряду та відповідних міністрів з проханням виконати свої бюджетні зобов’язання. Тоді вказувалося на той факт, що бюджетними асигнуваннями на виплату зарплати працівникам освітньої галузі навчальні заклади в 2018 році забезпечені тільки на 9,7 місяця. При цьому на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 11.01.2018 р. за №22 «Про підвищення оплати праці педагогічних працівників» збільшилися посадові оклади на 10% педагогічним працівникам. Місто спрямувало на ці потреби залишки невикористаної освітньої субвенції 2017 року, тобто 15,8 млн грн. Але освітній галузі вже тоді бракувало 56,8 млн грн. Міська рада просила виділити кошти у розмірі 41 млн грн державної субвенції. Тож виходить, що з одного боку на центральному рівні оголошуються реформи і підвищення зарплат, а з іншого — відповідальність за фінансування перекладається на місцеві бюджети. При цьому у рамках децентралізації у 2018 році передані на місця доходи складають 394,1 млн грн, а передані видатки – 664,4 млн грн. Тобто, видатків у два рази більше. Додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям і медикам з Державного бюджету складає 87,0 млн грн. Та ж ситуація з фінансуванням профтехосвіти. В 2017 році на утримання ПТУ з Держбюджету було передбачено 29,7 млн грн, а місто витратило 57,5 млн грн. У 2018 році цифри зросли. З держбюджету виділено 31,5 млн грн, а місто витратить 68 млн грн. І ці потреби мали б покривати саме з Державного бюджету.
«Зусилля на місцях» мають свій ресурс
При цьому не можна сказати, що Тернопіль не намагається економити та оптимізувати. Навпаки, тут роблять усе, щоб від реформ децентралізації, медицини, освіти була користь. Зокрема, з початку цього року усі заклади охорони здоров’я Тернополя вже реорганізувалися у некомерційні комунальні підприємства. Це необхідно, аби безперешкодно впроваджувати перші кроки з реформування медичної галузі. Реформування дасть змогу закладам уже з липня нинішнього року отримувати з Державного бюджету пряме фінансування за послуги, надані населенню. З іншого боку, в такий спосіб заклади отримали економічну та господарську свободу – можуть працювати як керуючись Бюджетним, так і Господарським Кодексом. Це дозволить медзакладам в середньому «заробляти» близько 300 тис грн на рік, які підуть на покращання матеріально-технічної бази і зарплати лікарів. Місто регулярно виділяє кошти на ремонти, заміну постільної білизни і намагається зробити все, щоб у медичних закладах саме лікували, а тернополяни-пацієнти почували себе комфортно.
В рамках програми «Здоров’я тернополян» бюджетом міста на 2018 рік закладам охорони здоров’я на придбання м’якого інвентаря передбачено 1667,7 тис грн, на придбання меблів – 1867,7 тис грн. У комунальних закладах навіть проведено незалежний аудит, щоб знайти можливості економити, при цьому зберігаючи високу якість послуг. Проте зрозуміло, що левова частка грошей, завдяки якій працюють лікарні, має приходити на кожного пацієнта. Те ж саме стосується і освітньої галузі. Місцеве самоврядування буде працювати, бо воно зацікавлене у позитивних відгуках громади про освітню і медичну галузь. Але зусилля на місцях мають ресурс. Поки немає повної самодостатності громад, коли більшість повноважень з формування бюджету передано «на місця», як у розвинутій Європі, держава щонайменше повинна виконувати свої обов’язки з фінансування оплати праці вчителів та лікарів, як це і передбачено законами. Адже кожен із нас платить податки до центрального бюджету, коли, скажімо, купує товари у магазині і сплачує ПДВ. І ми маємо право на навчання наших дітей та належний медичний захист.
Степан Сенишин, економічний оглядач
