Що не кажіть, а зима – період відпочинку. Особливо для пенсіонерів. Можна спокійно лежати на дивані, переглядаючи кілька серіалів на день.

Але до Тернополя таки прийшла весна. Нехай і не без запізнення. Проте сонечко пригріло, сніг зійшов, травичка зеленіє. І сотні тернопільських пенсіонерів щоранку беруть «кравчучки», наплічники та інші місткості і йдуть з дому. Йдуть туди, де їх цілу зиму чекали оті дорогі серцю будь-якого пенсіонера шість соток.

І чути уже на усіх приміських дачах:

– Дай, Боже, щастя!

– Дякую, дай, Боже, вам!

І пішли у хід лопати, сапи, граблі. І стоять люди, зігнувшись, і пхають у землю цибулю, часник, горох і ще багато чого. Зігнувся, розігнувся… І забули про радикуліт, артрит, тиск і ще з десяток хвороб, від яких узимку рятували тільки ліки. Фізкультура таки велика сила і дуже помічна річ.

А там коротенькі розмови:

– Петрівно, щось Степанівни не бачу.

– Відмучилась Степанівна, ще у лютому.

– Ой, а така ж молода ще була. На рік за мене молодша. Хай з Богом спочиває.

Коротка тиша. І знову:

– А Василівна де?

– Василівна дачу продає. Вона вже не може, а діти не хочуть.

– Ой, і я вже напевно останній рік. І певно так само буду продавати. Вже не годна. А дітям нічого не треба.

І знову зігнувся, розігнувся.

А за кілька годин:

– Іванівно, ви вже йдете?

– Йду. Не годна більше. Я що тут здохнути маю? Ще буде днів, як ковбас.

– А я таки ще часник посаджу.

І дивишся, а часник уже садять на колінах. Бо ні зігнутися, ні розігнутися.

І повільно потім чи до автобуса, чи до поїзда. І так само повільно до квартири. І на диван.

А наступного дня «кравчука», наплічник чи ще що там і знову на оті шість сотих. Бо фізкультурою потрібно займатися постійно. Аж до зими. А там і перепочити трішки можна.

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер

Джерело: Про Те