Тернополянка давно мріяла повернутися до рідної України із заробітків, проте Батьківщина її неприємно вразила.


Ярослав Войтюк родом із Тернопільщини. Його мама поїхала на заробітки до Італії, коли хлопцеві було 12 років. Спершу він мешкав у бабусі з дідусем на Рівненщині, адже з татом мама розлучилася ще до від’їзду. Зараз уже 25-річний студент винаймає квартиру у Чернівцях, де вчиться на лікаря.

Згадуючи про час, коли мама поїхала до Італії, Ярослав зазначає – адаптуватися до нової реальності було непросто.

«Не плакав, але радісного теж нічого не було. Досить важко спочатку адаптація пройшла.  12 років, чужа школа, не зразу сприйняли. За рік я вже прижився. Були різні ситуації. Наприклад, мова – на Рівненщині використовують інші слова, це був предмет насмішок».

Ярослав розповідає – у селі, куди він переїхав до дідуся з бабусею, кожна друга чи третя дитина мала маму в Італії.

«Не батька в США, а маму в Італії, бо там жіноча робоча сила потрібна. В селі не всі можуть собі дозволити купити дітям новий рюкзак, а ті, в кого батьки в Італії, могли».

Попри це, хлопець каже, що дружили діти між собою незалежно від матеріального стану. На дорогих авто ніхто не ганяв, проблем із законом, про які часто говорять у контексті залишених в Україні батьками-заробітчанами дітей, його знайомі не мали. Ярослав і досі живе завдяки коштам, які мама заробляє за кордоном. Вона надсилає хлопцеві близько 200 євро в місяць на оренду квартири та інші витрати. За словами хлопця, мама начебто хоче повертатися до України, але щоразу, коли приїздить додому, змінює думку.

«Приїжджає на два тижні і каже, що її все бісить – і ціни, і все. Йшла по селі і побачила свою однокласницю, яка виглядає набагато старшою. Тут жінки набагато швидше старіють».

Хлопець кілька разів відвідував маму в Неаполі. На питання, чи не прагне він переїхати до неї, відповідає – спершу треба закінчити навчання в Україні. «Хочеться в Європу чи США, це мрії, амбіції», – підсумовує Ярослав.

Джерело: “Резонанс”

Від admin