Трагедія сталася 24 серпня 2015 року. Русланові на той час було 22 роки, Петрові — 56. Нещодавно суд нарешті виголосив вирок підсудному — десять років позбавлення волі, а ще зобов’язав сплатити моральну компенсацію у розмірі 100 тисяч гривень.
На судові засідання їздили брат загиблого Микола Романович із Кременця, а також мешканці Заздрості, які виступали свідками у справі, бо саме вони допомогли поліції вивести вбивцю на чисту воду. Підсудного на початках підтримувала в суді його наречена, а згодом відреклася. Власне, того фатального дня Руслан їздив із дружбами селами і запрошував гостей на весілля, що мало відбутися через тиждень. Весілля не відбулося… Друзів та односельців через свій жорстокий вчинок хлопець зібрав у… суді. Оскільки Руслан не визнав своєї вини, то, очевидно, оскаржуватиме вирок суду в апеляційній інстанції.
— Майже рік справу слухали в Гусятинському районному суді, я наймав автобус, привозив свідків, усі давали покази, але не було жодних зрушень щодо винесення вироку, — розповідає Микола Романович. — Голова районного суду, як розповідали, на той час переживав особисту трагедію через сина, тож це позначалося на атмосфері в суді. Потім він несподівано пішов на пенсію, тому неможливо було сформувати колегію суддів для продовження слухання справи, отож її передали до Чортківського районного суду і все почалося спочатку…
Нова колегія мусила вивчити справу, аби винести вирок. Знову довелося привозити людей, знову все вислуховувати… За ці два роки я виїздив у суди чотири тисячі доларів, заплатив за послуги адвоката, поставив братові пам’ятник. Але справа не в грошах, а в тому, що якби той негідник не вчинив непоправне, мій брат жив би спокійно. Руслан спершу зізнався у скоєному слідчим, а потім відмовився від свідчень і навіть не перепросив за смерть мого брата. Моралі в нього нема. Упродовж судів він змінив шістьох адвокатів, які навчили його добряче брехати. Тільки вдуматися: 10 років за ґратами він вважає надто суворим покаранням за смерть людини. Він не співпрацював зі слідством, не визнав вини, не задовольнив цивільного позову, то не знаю, чого очікує від апеляції. Невже сподівається, що його ще похвалять в суді?!
Один-єдиний із родини Руслана, хто гідно повів себе після всього, що сталося, то це його батько, на жаль, нині вже покійний. Він сказав правду, що син сів п’яний за кермо, що він просив його не їхати в такому стані, та той не послухався… Батько підсудного після засідання підходив до мене, перепрошував. Бідолаха, він так перейнявся вчинком сина, що не витримав — помер від інфаркту. Родина Руслана живе за три хати від братового помешкання. Петро жив сам, господарював, нікому не завдавав клопоту, мав гарні стосунки з односельцями.
Якби село не піднялося тоді, якби мати хлопчини-дружби не прийшла до сільської ради і не розповіла про все, що Руслан вчинив у нього на очах, то я не дізнався б правди…
Свого часу «НОВА…» писала про вбивство у Заздрості. Того серпневого дня люди забили тривогу: кудись зник Петро Глад! Хтось із селян побачив, що худоба Петра пасеться у чужих буряках, побіг виганяти її звідти, і неподалік від городу побачив закривавлене тіло чоловіка…
— Сусіди зателефонували до міліції і до нашої сестри Ольги, а вона повідомила мені про страшне, — розповідав відразу після трагедії Микола Романович. — Я спочатку думав, що, можливо, серце схопило чи інсульт, але вже на місці дізнався, що брат зник ще в неділю, а знайшли його в понеділок… У неділю Петро зайшов до нашого двоюрідного брата, а надвечір пішов у поле забирати корову з телям, але додому вже не повернувся… Руслан того дня, немов навіжений, гасав селом машиною. Будучи напідпитку, їздив запрошувати гостей на власне весілля. Їздив з дружбою і від ранку шукав собі пригод. Розповідають, що чіплявся до хлопця із сусіднього Буданова, щоб «поговорити», потім ледь не наїхав на сільського голову того ж Буданова… Згодом причепився ще й до Петра, який пас біля дороги корову. «Що ти, старий, тут корову пасеш? — крикнув до чоловіка. — Хто тобі дозволив?» «Дитино, ти напідпитку, їдь собі, куди їхав», – спробував заспокоїти норовливого хлопця. Але той не збирався відступати, і коли Петро, не очікуючи нічого лихого, обернувся до корови, наїхав на нього машиною. «Що ти наробив?» — налякано запитав його товариш. «Мовчи, так треба!» — закрив йому рота Руслан, натиснув на газ і поїхав геть. Залишивши друга в дівчини, він знову повернувся на місце події. Петро ще був живий, але замість того, щоб допомогти нещасному чоловікові, п’яний нелюд дістав з машини битку і добив його… У нього на мого брата давно була образа, бо якось Петро спіймав Руслана, коли той крав у нього солярку. Замість того, щоб перепросити, негідник ще й пригрозив: «Все одно вб’ю тебе!» І вбив… У Петра був відірваний шматок п’яти, поламані ребра, перебитий ніс, розсічені брова і губа, гематоми на обличчі… А у висновку судмедексперт написав, що смерть настала внаслідок черепно-мозкової травми і крововиливу в головний мозок від удару тупим важким предметом. Поліція спершу відпрацьовувала версію, що, можливо, брат загинув від рук мисливців, та односельці допомогли розкрити злочин, за що я безмежно вдячний їм. Без підтримки і співчуття людей нашій родині було б дуже важко перенести таку трагедію.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
