Молитва Господня – «Отче наш» – головна молитва християнина, зміст якої відкрив нам сам Спаситель Ісус Христос. Із цього можна зробити висновок, що Господньою цю молитву можна називати не лише тому, що вона звернена до Бога, але й тому, що її автор – Сам Бог.
Сама молитва двічі передається в Євангелії, перший раз у Матфія (6:9-13) підсумовуючи Нагірну проповідь, а вдруге – в Луки (11:2-4). Там, згідно контексту, Господь навчає молитися апостолів на їхнє прохання. У другому варіанті ця молитва суттєво скорочена. У її змісті прийнято розрізняти заклик, сім прохань і славослів’я. Окрім цього слід зауважити, що Церква доповнила славослів’я особливими словами «Бо Твоє є царство, і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків» для того, щоб підкреслити, що адресатом Господньої молитви є Бог у Тройці Єдиний, усі особи Божі, а не лише Бог-Отець.
Ще з часів святих апостолів ця молитва широко використовувалися у приватному та загальному богослужінні, зокрема – під час Божественної літургії, після освячення св. Дарів. Апостольські постанови прямо наказують віруючим промовляти її тричі в день, окрім загальних богослужінь. Тертуліан навчав читати її перед трапезою, а святий Іоан Златоуст називає її «молитвою вірних», бо лише «вірні» – себто охрещені члени Церкви «мають право» її читати. Оголошеним, а також не хрещеним людям не дозволялося її читати, бо у словах «Хліб наш Насущний» мається на увазі не лише буквальних хліб, але й Хліб Пресвятої Євхаристії.
Якою мовою вперше була записана молитва “Отче наш”?
Текстологія Господньої молитви невід’ємна від текстології всього Нового Завіту. Історія молитви «Отче наш» – це історія написання, поширення та засвоєння Євангелія. Швидше за все, молитва була проговорена, виголошена вперше на мові, якою Христос розмовляв із апостолами – на галілейському варіанті арамейської мови. Однак, усі відомі нам Євангельські тексти того часу дійшли до нас лише в перекладах на мову – койне – уніфіковану мову древніх греків, яка широко використовувалася в Римській імперії. Тут важливо підкреслити, що Господня молитва була дана людям на їх звичайній розмовній мові, а не на священній дверньоєврейчській мові – мові тогочасних (Старозавітних) молитов і богослужінь.
На які мови її вперше переклали?
Згідно минулорічної статистики (на грудень 2016 р.), наша Біблія частково чи повністю була перекладена на 3223 сучасних мов, із приблизно 7 тисяч мов, які активно використовуються. Статистика свідчить, що цілком Біблія перекладена на 636 мов, Новий Завіт на 1442, а окремі книги Біблії (хоча б 1 книга повністю)існую тол нині на 1145 мовах. Ці цифри дають нам чудову нагоду розуміти про масштаби перекладів Євангелія, у змісті якого Господня молитва займає чільне становище. Один із найбільш відомих древніх текстів Біблії з текстом молитви «Отче наш», який дійшов до нашого часу, – це латинський переклад із назвою «Вульгата» Ієроніма Стридонського, виконаний в 390-405 рр. Перші згадки про вже наявні переклади Євангелія та Псалтиря на руську (давньоукраїнську) мову відносяться до часів перебування святих Кирила і Мефодія у Херсонесі у 860 чи 861 роках, та які були у їх розпорядженні, тобто ще до моравської місії Кирила і Мефодія.
Далі хотілося б задати про суто українські переклади. Серед них найперший – Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 рр.). Також слід згадати переклади Тяпинського (1570) Житомирського Євангелія (1571). Окрім того, існує ціла низка інших, значно древніших текстів старослов’янською мовою, де використовувалася мова зі значною кількістю тогочасних українських слів та словникових зворотів.
Пилип Морачевський переклав Євангеліє 1860 року. У тому ж році почалася робота Куліша, Нечуй-Лецького та Івана Полюя. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) переклав Біблію, почавши в 1922, між іншим, у Львівських Винниках. Переклад було звершено влітку 1940 року, однак опубліковано лише в червні 1962-го. Третій переклад належить отцю Івану Хоменку. Четвертий – Святійшому Патріарху Філарету. П’ятий – отцю архімандриту Рафаїлу Туркотняку. Загалом, нині існує вісім повних перекладів Біблії українською мовою, відтак, і вісім усталених варіантів згаданого тексту.
Чим саме текст молитви відрізнявся у Євангеліях від Луки та Матвія?
Різниця між цими текстами, як ми вже спочатку згадували – в тому, що в своєму Євангелії Лука подає лише п’ять прохань цієї молитви, а Матфій – сім. Окрім того, існують і деякі інші відмінності. Вважається, що культура Старого Завіту не передбачала існування канонічних молитов – себто чітких текстів звернень до Бога. Вони могли ненабагато змінюватися, в залежності від умов і автора, який ці молитви промовляв. Саме тому, євангелісти й не намагалися уніфікувати, зробити однаковими тексти молитви Господньої, а відображали кожен свій власний досвід богоспілкування.
Чи текст молитви “Отче наш” був на офіційному церковному рівні затверджений?
Вважаючи Слово Боже, непомильним і богооб’явленим, ні Отче наш, ні інші молитви не є затверджені в Церкві певними директивами. Це безцінна спадщина нашого Священного Передання. Вона не є творчістю Ранньої Церкви, але прямою вказівкою Бога. Відтак, нічого змінювати чи модифікувати ніхто з людей не може.
Чи вносилися цей текст хоч якісь зміни?
Із згаданої вище причини ніяких принципових змін у цей, богонатхненний текст вносити не можна та й не потрібно! За своїм змістом ця молитва є вершиною богословської думки, проповідуючи людям реальність грядущого Царства Божого. Єдиний важливий нюанс, який Церква наголосила згодом – добавила славослів’я Пресвятій Трійці під час богослужбового вживання тексту. Тим не менше, це не можна назвати зміною.
У який спосіб мав би змінитися переклад рядка “І не введи нас у спокусу”?
Християнство – це розумна релігія, релігія мислячих людей. Для того, щоб воно «почало працювати» в нашому житті потрібно сприймати його постулати не лише «на віру», але й заглиблюючись у зміст його догматів інтелектуально. Бог саме для цього дав нам розум, щоб ми ним все більше пізнавали Його Велич, а не для того, щоб знаходити з його допомогою нові способи для гріха. Відтак, перед людиною лежать дві дороги. Ми можемо або спрощувати всі незрозумілі на перший погляд чи складні місця у вченні Церкви, для того, щоб вони стали зрозумілими невігласам, а можемо навпаки – людей, які прагнуть Бога «піднести» до Творця, навчивши ї хосновам християнської віри.
Для віруючих людей фраза «не введи нас у спокусу» цілком зрозуміла, бо розглядається нами не вирваною з контексту, а через призму всіх інших біблійних віршів, зокрема – фрагменту з послання св.ап. Якова: «Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець життя, який обiцяв Господь тим, що люблять Його. У спокусi нiхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом i Сам не спокушає нiкого, але кожен спокушається, захоплюючись i зваблюючись власною похiттю; похiть же, зачавши, породжує грiх, а вчинений грiх породжує смерть» (Як.1:12-15).
Фраза «не введи нас у спокусу» є не прямим твердженням, але літературним прийомом, зручним і цілком доступним аудиторії, якій вона адресувалася. Цей вірш розкриває нашу віру в те, що Бог, промислитель і рушій всього блага, має змогу котролювати наше життя, пливаючи на нього певним чином – прямо чи через обставини. Спокушає людину не Бог, а сатана. А в проханні ми просимо Господа, знаючи власні немочі, не допустити таких ситуацій, у яких ми забудемо про свою віру, згрішимо.
Що називають спокусами і що саме у цьому рядку називається спокусою?
Життєві випробування,під час яких людина проявляє свої внутрішні риси – як добро, так і зло церковною мовою називаємо «спокусами». Даючи тлумачення на це місце Писання, святий Златоуст нагадує нам, що цими словами Бог вчить нас смиренню. Чимало з людей приписують собі духовні властивості. яких насправді не мають. Тому, за думкою святителя, ми маємо будучи реалістами, просити в Бога позбавлення складних ситуацій. «Визволи від лукавого» може означати як прикрі моменти життя, так і конкретно – вплив злих сил, бісів на людину.
Протоієрей Євген Заплетнюк,
ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени м.Тернополя
[джерело]
