Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, як осінь входить у наше життя? Вона то стиха стукає в шибу несміливими косими краплями дощу, то залишає на підвіконні жовтий лист із нагадуванням про своє перебування, то нахабним поривом вітру намагається видерти з рук парасольку… І навіть якщо забуваєш, що календар уже давно перегорнув сторінку з написом «1 вересня», осінь сама нагадає про себе: «Стоп, я тут», — сипонувши під ноги пригорщу блискучих каштанів…
Те, що осінь — поняття сезонне, ні в кого сумнівів не викликає. Цілком логічно і закономірно, що вона приходить після літа, замінюючи спеку й пил на свіжість та прохолоду, грози та блискавиці — на нудну сіру мжичку й тумани, такі традиційні для тернопільського клімату… Коли осінь — це лише пора року, то з цим ще можна миритися, адже, хочемо ми цього чи ні, її все одно змінить сліпучо-біла морозяна зима, за якою свіжим вітром увірветься весна і на зеленому човні, сплетеному з гілок і трав, припливе літо. Можна погоджуватися і з тим, що погода, характерна для того чи іншого сезону, впливає на наше самопочуття, а від традиційних весняно-осінніх депресій, у принципі, навіть ліки є — антидепресанти називаються. Набагато гірше, коли осінь оселяється в житті людини. Тут усе відбувається не так, як у природі, а в цілковито зворотному порядку і лише раз — спочатку весна з її безумствами і категоризмами, потім — літо з його клопотами та дітьми-квітами, а потім уже поважно і неквапно виступає осінь.
Психологи називають «осінній» етап у житті жінки часом зрілості та мудрості, що настає після радісно-літньої молодості, яка ще раніше змінила бурхливо-весняну юність. Отже, це саме та щедра жіноча осінь, яку доволі примітивно обізвали фразою про 45 і «ягідку», так би мовити, «знову». Саме в цей злощасний етап у житті жінки «літа на зиму повертають», і вона, знову цитуючи творчість естрадних ретро-авторів, закликає з відчаєм і розпачем: «Не поспішай, снігопаде, я ж ще не готова…».
Існують жінки, які цей період так званого «збирання плодів» сприймають як належне. У них є все, чого тільки можна хотіти: діти — дорослі, дім — повна чаша, коханий чоловік — завжди поруч, робота — улюблена. Тобто, у наявності весь той багаж, який вдалося набути за, так би мовити, «весняно-літній період». Такі жінки, зазвичай, не бояться приходу осені. А що робити, коли весна була холодною, а літо — неврожайним? А що, коли ще стільки не встиглося зробити, ще є купа планів, задумів, мрій, аж тут на горизонті — стовпи диму, як сигнали тривоги в індіанському племені, коли осінь-господиня палить купи жовтого листя. І що залишається тоді? Чекати холодної, часто самотньої зими? Ось і починають жінки з гарячковим поспіхом робити кардинальні зміни в житті, затримуючи літо, відкладаючи хоч на якийсь час прихід осені, щоб до апогею цього жовто-багряного безумства можна було ще хоч щось встигнути.
Пахне горілим? Не лякайтеся, це ще не листя горить, просто хтось стерню підпалив на полі, а може, це копиця соломи спалахнула від блискавки. Але цей запах має сказати про дуже важливе: часу залишається не так вже й багато, бо коли осінь захазяйнує в душі, буде пізно…
Однак життя йде, і — бажаємо ми цього чи ні, але на календарі все одно рано чи пізно буде осінь. Але так хочеться, щоб серце якнайдовше гріли весняні промені сонця і ніжила оксамитова літня спека. І в час, коли ранки вже прохолодні, а дні ще гарячі, так яскраво відчувається, що ночі — шалено-зоряні. Загадуйте бажання на зірку, що падає, і будьте певними: воно обов’язково здійсниться.
Олена Лайко, “Тернопільська Липа”
