Минає рік, як у Болгарії загинула сім’я хоростківського композитора та музиканта Сергія Кравця. ДТП сталася 9 вересня неподалік міста Цар-Колоян.

У розслідуванні аварії досі не поставлено крапку. Болгарські слідчі рік вивчають матеріали численних експертиз (під час ДТП зіткнулися три авто — «Dacia» Кравців, ще одна легківка і вантажівка). Рідні загиблих хочуть знати правду про причину аварії, чекають на висновки слідства. Сестра Ілони Віта Кожан після похорону зустрічалася з консулом України в Болгарії, їздила на місце аварії, бачила там розкидані дитячі іграшки на узбіччі… А також найняла двох адвокатів-міжнародників для представлення інтересів їхньої сторони.

«Опустіла квартира досі зачинена…»

— Вони мали їхати 10 вересня, але чомусь рушили в дорогу 8-го, а 9-го загинули… Коли заїхали до мене взяти Артемкові іграшки, онучок вибіг назустріч мені, за ним вийшов Сергій, показалася і Мартуся, але у неї чомусь був сумний погляд, Ілона дивилася на браму скляними очима… Прокручую нині ці моменти, у них були вже зовсім інші думки… — згадує бабуся Галина Герасимівна. — Я сильно тужила і Мартуся прийшла до мене у сні: сиджу я в її класі з вчителькою, онучка прибігла усміхнена, міцно обійняла мене, хотіла іти, але ще повернулася і обійняла вчительку… «Я ж не вмерла, я — жива!» — сказала в іншому сні. «Діти, чому ви мене залишили?» — плачу, аж стіни здригаються від крику. Мій день починається зі сліз і сльозами закінчується… Нині доглядаю за своїм 99-річним батьком. Якби не щоденні турботи, не знаю, як би витримала біль. Сергій чотири місяці був у США, але смерть тягнула його сюди. Його товариш Павло Доскоч, який теж за кордоном, просив його залишитися, вони готувались до концерту, але Сергій наполягав на своєму: «Повертаюсь додому! США — не моя країна». Поки що не знаємо, що стало причиною ДТП у Болгарії, але дітей нема, їх не повернути… Ховали їх 21 вересня, на Різдво Пресвятої Богородиці. Я нічого не бачила, тільки чотири труни: дві білі  — з онуками і дві темні — з дітьми… Їхні портрети нині у моїй кімнаті. А ось до їхньої квартири за рік я жодного разу не зайшла — не хочу травмувати душу, там кожна річ нагадує про них…

«У нашому роду не було такої дитини»

— Найдовше після аварії прожила Мартуся — дві години. Вона боролася за життя… Нестерпний біль від втрати Ілони, Сергія, Артемка, Мартусі… Нині вони у Вічності. Особливо бракує мені онучки — цієї світлої і доброї душі. Мартуся була надзвичайно Божою дитиною, у нашому роду таких не було, — зізнається про сокровенне Галина Герасимівна. — Коли священик побачив мою страшну тугу, подарував книгу «Загробне життя», яка рятує мене — читаю і розумію, що життя продовжується.

Мартусі було тільки 13. Життя цієї дівчинки  надзвичайне. Я в це вірю! Народилася Мартуся хворобливою дитиною, з пологового її забрали в реанімацію, більше місяця медики боролися за її життя, а ми молилися. Бог тоді врятував їй! Коли я побачила на її голівці десятки слідів від уколів, запитала лікарку, як дитина після такої складної форми пневмонії буде розвиватися. «Усе в Божих руках!» — відповіла. Хвороба переслідувала Мартусю. Вона майже не ходила у дитсадок, бо часто хворіла, вдома з нею була моя вже покійна мама, а її прабабуся, яка все життя працювала вчителькою молодших класів, тож добре підготувала її до школи. І ось Мартуся школярка! Жадоба до знань була на першому місці. Мала свою методику підготовки до уроків — прочитавши, переказувала, а основне записувала. Готувалася до уроків дуже старанно. Брала участь у районних та обласних олімпіадах з української мови, займала призові місця. Навчалася в музичній школі, співала у шкільному хорі, відвідувала танцювальний гурток. Писала вірші, оповідання, а я старалася все переписувати у свій блокнот, щоб не загубилося. Її вірші не раз друкували у газеті «Вільне життя». «Ці віршики — дрібниці, — говорила Мартуся, — я ось написала сценарій до «Попелюшки» і ми підготуємо виставу для тітки Віти!» Вистава вдалася! Поділили ролі між домашніми, я була Феєю із чарівною паличкою!

«Ще за життя Мартусі усміхався Бог, тож нехай усміхається їй у Вічності!» — сказала її вчителька зарубіжної літератури. Онучка дуже любила Шевченка, прочитала увесь «Кобзар», вірші Ліни Костенко, Василя Стуса, Василя Симоненка та інших авторів. Була творчою: вирізали якось з мамою з кабачків фразу «З нами Бог!», закинули фото в інтернет і виграли електричну духовку. Мартуся не пропускала жодної Літургії, Хресної дороги, ходила на «Веселі канікули з Богом», познайомилася з сестрами-монахинями з Гошева. Якось принесла з церкви три образки: один мені подарувала, другий — бабусі Наталі, а третій залишила собі. Мартуся любила квіти, з радістю поралася на кухні — готувала торт з крекеру, пекла кекс, фарширувала яблука. Щовечора ми пили чай із м’яти чи меліси і розказували одна одній життєві історії. Мартуся рахувала дні до школи. За літо повторила всі розділи з алгебри, казала, що хоче прийти до школи підготовленою. Не судилося піти у 8 клас… З прадідусем написала дерево життя до шостого покоління. Мріяла відвідати усіх родичів на цвинтарі й помолитися за них. «Бабусю, чому ти сумна?» — не раз запитувала Мартуся. «Щось невесело…» — «Я вже співаю і танцюю!» Дивилася в очі, щоб я усміхалася. Вона мала Божу іскру. «Що мені намалювати: сонце, небо, білі хати, гай, калину чи Карпати?», — запитувала. «Мартусю, ти віршами говориш!» — «Так мені вдається!»

«Сергій любив Ілону до безтями!»

— Ілона закінчила Київський технологічний університет, працювала інженером-технологом на Хоростківському спиртозаводі. Сергій — талановитий музикант. У 2002-ому вони одружилися, — згадує радісні миттєвості Галина Герасимівна. — Сергій любив Ілону до безтями! Донька була дуже компанійською, щирою, мала близько двадцяти похресників! Окрім музики, Сергій захоплювався кулінарією: любив готувати різні делікатеси, вишукано сервірував стіл. Коли повернувся з США, привіз мені чимало подаруночків. «Сергію, вареники є! Сідай до столу!» — запросила я. «Зі шкварками? А кисле молоко є? Я так скучив за українською кухнею!» — зізнався. «В Америці нема майбутнього для моїх дітей. Що там доброго?» — міркував. Чому він так швидко повернувся з Америки? Можливо, якось вдалося б оминути нещастя… Він об’їздив пів-України, часто возив людей за кордон, був дуже уважним і відповідальним водієм.

Досі мені вчувається голосочок Артемка! Тато надсилав йому з Америки трансформери, машинки — він дуже радів. Дорогою до дитсадочка за хвилинку-другу складав кубик-рубик. Любив розвиваючі заняття. Миттю складав картинку з 50 пазлів! «Мартусю, навчи мене писати!» — просив сестричку. Цей милий хлопчик — Ангел! У нашому роду всі довгожителі: моєму батькові — 99 років, прадід дожив до 106 років. Ілона не повинна була відходити так швидко… Ніколи не зрозумію, чому так сталося, чому Бог таке допустив…

Молимося за їхні душі, даємо їхні імена на Літургії, навіть на Афон  передавали. Вірю, що їхні душі перебувають у світлій радості з Богом!

Вірші Мартусі Кравець

Великдень

Кошик на столі стоїть.
Що у кошику лежить?
Паска, сіль, хрін, ковбаса —
Все бабуся принесла.
А чого ж не вистачає?
Писанок у нас немає.
Мама трішки відпочила,
Потім яєчка зварила,
Воском їх розмалювала
і у кошичок поклала.
Все готове великоднє,
Натрудились ми сьогодні!

Радість літа

Влітку сонечко нам гріє,
Влітку травка зеленіє,
Влітку  вмить стає тепліше,
Яскравіше й веселіше.
Влітку квіти розквітають,
Влітку фрукти дозрівають,
Бджілки, пташки і ромашки
З днем народження вітають!
Влітку втішить сонця промінь
На стежині майоровій.
На стежині кольоровій
Цвіт черешні запашний.
Літо радість нам дарує,
Але скоро помандрує,
Прийде осінь, холоднеча,
Треба в школу йти малечі.

Джерело: НОВА Тернопільська газета