Урочистості, виставки в державному архіві та краєзначому музеях, погашення ювілейної марки. Саме такими заходами Тернопіль відзначає 145-річний ювілей нашої уславленої землячки, оперної співачки, великої патріотки свого краю Соломії Крушельницької.
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року на мальовничій Тернопільщині, у селі Білявинці тодішнього Бучацького повіту в сім’ї священика. Коли малій Соломійці – Люні, Люнечці, як її називали вдома, виповнилося п’ять років, родина Крушельницьких, у якій було восьмеро дітей, переїхала в село Білу, що поблизу Тернополя. Усі діти в сім’ї були щедро обдарованими талантами, дуже музикальними, співучими, але Соломія відрізнялася особливим голосом та артистичним хистом. З шести років почала вчитися грати на фортепіано, а з десяти – виступати у Тернополі в хорових концертах товариств «Руська бесіда», «Боян», «Лютня», шевченківських концертах, аматорських виставах. З успіхом виконувала вокальні твори Лисенка, Нижанківського, декламувала вірші Шевченка, Франка, Кобринського. Таким чином, окрім вокального, Соломія демонструвала яскраво виражений дар драматичної актриси. Тому з дитинства мріяла присвятити такій діяльності усе життя.
Однак тодішні галицькі звичаї стверджували, що не личить доньці священика марити співом та музикою, а тим більше мріяти про сцену. Але її батько, Амвросій Крушельницький, який був справжнім другом та наставником дочки, підтримав потяг дочки до співу. І всупереч поглядам того часу, на позичені гроші він відправляє Соломію на навчання до Львівської консерваторії. Дівчина закінчує її з медаллю й відзнакою. Екзаменаційна комісія записала в дипломі молодої співачки: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…». А надзвичайна наполегливість Соломії в освоєнні співацького фаху, самопожертва в ім’я мистецтва, почуття обов’язку перед своєю родиною та батьківщиною сприяли розкриттю її таланту в повній мірі.
Отже, Львівський оперний театр відразу запрошує Крушельницьку на сцену. Вона успішно дебютує в двох операх, і один з її виступів чує італійська співачка Джемма Белінчіоні, яка на той час гастролювала у Львові. Вона одразу помітила неабиякі вокальні здібності дівчини, і запропонувала Крушельницькій поїхати вчитися до Італії. Таким чином, Соломія приїжджає до Мілану і починає брати уроки у відомої викладачки вокалу Фаусти Креспі. Саме Фауста розкрила величезні можливості голосу своєї учениці. І з мецо-сопрано, як спочатку вчили співати Соломію, поставила їй потужне лірико-драматичне сопрано з об’ємом майже в три октави! А вже через рік навчання Соломія співає провідні партії у кращих оперних театрах Італії. Тріумф, якого вона досягла в цій країні, широко відкриває перед нею двері оперних театрів Росії, Польщі, Франції, Іспанії, Німеччини, Португалії, Єгипту, Південної й Північної Америки та багатьох країн світу.
Після навчання в Італії співачка, яка звикла постійно вдосконалюватись, не зупиняється на досягнутому і їде до Відня, щоб вивчити провідні партії в операх відомого на той час німецького композитора Ріхарда Вагнера. Це був ризикований крок для молодої виконавиці: щойно діставшись перших вершин у мистецтві бельканто, тобто, техніки віртуозного співу, що відзначається плавністю переходу від звуку до звуку, опановувати зовсім іншу манеру співу – німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос… Але ризик виправдався. Більше того, – Крушельницька стала найвидатнішою «Вагнерівською примадонною» ХХ століття. Досягнувши блискучих результатів, Крушельницька виконала найскладніші партії Вагнера в операх «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда», «Валькірія», «Тангейзер»…
Завдяки Соломії Крушельницькій була відроджена відома опера «Мадам Батерфляй» італійського композитора Джакомо Пучіні. Під час виступу на сцені театру «Гранде» невеликого містечка Бреші Соломія тріумфально виконала партію Чіо-Чіо-сан в опері «Мадам Баттерфляй», яка до того зазнала гучного провалу в Міланській «Ла Скала». Але цього разу успіх був нечуваний. Публіка сімнадцять разів викликала акторів і композитора на сцену вигуками «Браво» та «Біс». Після вистави зворушений і вдячний Пучіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».
Співаючи у Варшаві на початку 1900 років, Соломія Крушельницька щороку приїздила на гастрольні вистави до Петербургу. Після її виступів на сцені Маріїнського театру російська критика назвала її «жінкою-Шаляпіним». Вищої оцінки в Росії годі було чекати. Запрошена співати у царському палаці, це був 1909 рік, Соломія Крушельницька закінчила свій виступ так, як це робила весь час в усіх країнах світу, – українськими піснями. І коли сам імператор запитав «італійську примадонну», адже саме так представляли співачку, що це за пісні і якою мовою вона їх виконувала, Соломія з гордістю відповіла: «Це пісні мого народу, українські пісні…».
Гастролюючи по Європі, Соломія Крушельницька душею завжди линула на Україну, завжди мріючи співати для своїх земляків. «… По правді, то мені наймиліше моє село Біла коло Тернополя», – пише Крушельницька в одному з листів. Так, навесні 1898 року, ненадовго приїхавши на свою Батьківщину, вона здійснює концертне турне містами Галичини. Співає в Тернополі, Львові, Станіславові, Бережанах, Стрию, Коломиї та Львові. В усіх містах, де співала Соломія Крушельницька, її зустрічали дуже тепло, публіка влаштовувала справжні овації, засипаючи співачку оберемками квітів.
Друге концертне турне співачки по Галичині – Львів, Стрий, Станіславів, Коломия, Городенка, Тернопіль – відбулося в 1928 році. У Тернополі Соломія виступила з концертом 11 вересня у залі «Міщанського братства» (зараз – Тернопільська обласна філармонія).
Загалом, де б не виступала знаменита співачка, вона завжди відчувала себе українкою і славила свій народ, його пісні. «Коли бачить, що публіка охоче її слухає, Соломія співає на „біс” одну, другу, третю, четверту пісню, – згадує музикант Богдан Дрималик, – (зафіксований факт, до речі, що після однієї з вистав Крушельницька проспівала «на біс» 17 разів). А потім, коли вже справді дуже втомиться, сідає за рояль і під власний акомпанемент проспівує ще кілька своїх улюблених подільських пісень».
Різні партії, різні образи. Романтична Тетяна з «Євгенія Онєгіна» Чайковського, спокуслива Кармен – Жоржа Бізе, сумноока рабиня Аїда – Джузеппе Верді, чарівна Мімі з «Богеми» Джакомо Пуччіні, чуттєва Саломея, яка, мов професійна танцівниця, виконує танок «Семи серпанків» – Ріхарда Штрауса, владна Валькірія – Ріхарда Вагнера… Прихильники обдаровували її квітами, коштовностями, після вистав випрягали коней з екіпажу і несли її на руках… Від неї була в захопленні французька письменниця Ліліан Войнич, а всесвітньо відомий диригент Артуро Тосканіні наводив професійність і працьовитість Крушельницької як приклад іншим співакам.
Голос Соломії звучав по усьому світі, її запрошували найпрестижніші театри світу, і скрізь був тріумф. Мілан, Рим, Париж, Неаполь, Мадрид, Лісабон, Варшава, Петербург – присуджували їй золоті корони й вінки. З нею були щасливі виступати уславлені на той час співаки Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін…
Світова преса писала: «Голос Соломії найкрасивіший з тих, що коли-небудь чули люди».
«Як жінка Соломія Крушельницька була незвичайно красивою, елегантною, з вишуканими манерами і, разом із тим, дуже простою, щирою, сердечною, доброзичливою. Вона однаково ставилася до людей будь-якого соціального стану, чим викликала до себе прихильність, повагу і симпатії всіх, хто її оточував» – так згадував про нашу землячку італійський музикознавець Негріта де П’яцціні.
«Крушельницька – це таке складне явище, що люди навіть не розуміють, що їх найбільше вражає, коли вони слухають її і дивляться на неї. З моменту її появи на сцені в уяві слухачів виникають найкращі асоціації та образи. Кожна проспівана фраза відзначається глибоким змістом, кожен рух артистки коректний і красивий. Вже сам вигляд її милує зір, приносить естетичне задоволення», – стверджував американський критик Джон Дюраль.
А ось як писала про себе в листі сама Соломія: «Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам… То тільки збоку здається, що професія співака – легкий хліб».
Це була дивовижна жінка з величезним почуттям гумору та смаку, унікальна особистість, яку всім хотілося пізнавати. Як багато жінок, Соломія дуже любила моду, саме її називали найелегантнішою синьйорою у Віареджо, – італійського міста, де вона жила разом зі своїс чоловіком Чезаре. Любила азартні ігри, сама керувала машиною, була не вибагливою у побуті і мужньою до фізичного болю. Надзвичайно сильна внутрішньо і спроможна дати силу іншим. А головне – смілива і рішуча. Відкрита до науки і до праці. Бо, як казала сама, навіть коли людина жила би тисячу років, то завжди мала б чим зайнятися і чому навчатись. А ще співачка завжди вважала, що, поза всім іншим, людина зобов’язана бути у добрій фізичній формі.
Маючи безмежний талант, Соломія завжди залишалась скромною і самокритичною. «Мої тріумфи? – говорила вона. – Перемоги у житті не можуть бути занадто часті. Тріумф щовечора? Це забагато. Найважливішим мірилом моїх успіхів залишалось часто власне відчуття, що я проспівала свою партію, як вміла найкраще»…
Коли Соломії Крушельницькій було трохи за сорок, вона пішла зі сцени, вважаючи, що всі партії її репертуару написано для молодих жінок. Присвятивши себе тільки концертній діяльності, виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською, російською й українською мовами.
В Італії Крушельницька прожила понад сорок років. А після смерті свого чоловіка, італійського адвоката Чезаре Річчоні вирішила повернутись на батьківщину. Оперна прима оселяється у Львові, де швидко входить у мистецьке життя, а згодом починає займатися педагогічною діяльністю. З 1944 року Соломія Крушельницька стала професором Львівської консерваторії імені Лисенка – викладала вокал, влаштовувала концерти у філармонії… У її будинку завжди збиралися студенти, які просто її обожнювали…
Останній концерт Соломії Крушельницької відбувся наприкінці 1949 року у Великому залі Львівської філармонії. В залі було пригашено світло. Сцену освітлював лише високий канделябр. Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилась біля фортепіано… І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, в повному діапазоні, постать стала рухливою, пружною – молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу… Хоч довго витримати таку напругу здоров’я не дозволяло – підводило дихання, співала вона в той вечір багато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень. Соломії Крушельницькій було тоді вже 77 років…
Через два роки співачки не стало. Поховано її на Личаківському цвинтарі, у Львові. На могилі – юний Орфей з арфою в руці – символ музики, якій вона присвятила все своє життя. В пам’ять про неї у незалежній Україні засновано міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. На її честь перейменовано Львівський оперний театр…
А до рідного Тернополя Соломія повернулась через шістдесят років, поставши у бронзі в Театральному сквері. Її ім’я пам’ятає наше місто, назвавши так одну із центральних вулиць, а ще – святкуючи цими днями 145-річний ювілей жінки-легенди, слава якої ще багато років і надалі уособлюватиме для цілого світу наш галицький край.
Тернопільська Липа
