Про все, що сталося у світі, в Україні, на Тернопільщині, ми дізнаємося здебільшого з телевізора. Новини – це робота тележурналістів. Разом із тим, тележурналіст з усім його досвідом та професіоналізмом – не один у полі воїн. Адже якість кінцевого телепродукту залежить не лише від того, хто подає інформацію з екрану, а й від багатьох людей, які перебувають, так би мовити, за кадром.
Про те, як «робиться» телебачення – новини, сюжети, програми, прямі ефіри – напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку розповіла тернопільська тележурналістка, одна із ведучих програм «Знати більше», «Провінційні вісті» телеканалу TV-4 Олена Шуль.
– Олено, привідкрийте завісу таємниці і розкажіть, що ж все-таки відбувається за лаштунками під час трансляції телеефірів?
– Тому, хто не був у прямому ефірі, важко собі уявити, що це таке. Можна набути досвіду, але звикнути неможливо: ніколи не знаєш, що може трапитись чи не спрацювати у будь-яку хвилину. Тому кожен ефір – як перший, відтак перестати хвилюватися перед ним чи в процесі передачі – нереально. Робота в прямому ефірі і на сцені – справи дещо подібні, адже обидві залежать від багатьох факторів. До прикладу, яким би геніальним не був актор, але якщо раптом згасло світло, дійство не відбудеться. Так, в принципі, і з телебаченням, щоправда, його ефірна аудиторія, скажімо, як у телеканалу «TV-4», на відміну від сценічної, налічує більше мільйона глядачів. Але, як і в театрі, коли за лаштунками вистави залишається робота звукорежисерів, освітлювачів, костюмерів тощо, так і на телебаченні – глядач бачить кінцевий результат, а це – відсотків 10% всієї роботи. А ще те, що бачить глядач, на 99% залежить від тих, хто працює за кадром, зокрема, у нас на TV-4 – від працівників технічного відділу Валентина Мельника, Ярослава Капустинського, Анатолія Семчука. Вони відповідають за контакти і комутацію, щоб зображення з відеокамери через сигнал зі студії, а звук – з мікрофона-петлички ведучого чи гостя телепрограми потрапили до необхідних пультів. Щоб глядач бачив «картинку» на екрані, її треба зняти. Це вже справа відеооператорів, адже без камери не буде «картинки» на екрані. Під час телетрансляції у студії задіяно мінімум три камери: одна з них працює на ведучого, інша – на гостей і третя –знімає загальний план. Із згадуваних 99%, від яких залежить робота тележурналістів чи телеведучих, як мінімум 75% становить робота саме відеооператорів. Тому не можна не подякувати Роману Савуляку, Володимиру Луцишину, Антону Киричуку.
Аби глядач бачив на екрані зі студії не весь час одну й ту саму картинку, а різні (так звана зміна планів), щоб той, хто будь-якої миті ввімкнув телевізор і зрозумів, хто ж зараз говорить, кого він бачить, крім зміни планів треба титрувати учасників програми, під час прямих ефірів – виводити на екран інтерактивне опитування. Це входить до обов’язків відеоінженера – саме він сидить за пультом. Це може бути Антон Іванюха, Ігор Камінський, Олександр Носков чи Олександр Опир. Також працює людина, яка приймає телефонні дзвінки – запитання від глядачів до гостей програми, є й координатор – так зване «вушко» ведучого, – який повідомляє під час прямого ефіру, що є, наприклад, телефонний дзвінок від глядача. А щоб глядачі телеканалу TV-4 могли цілодобово дивитись наші програми, на трансляції працюють Юрій Лаць, Ярослав Мудрий, Сергій Юрченко, Михайло Кобильник. От скільки людей працює на телебаченні «за кадром». І саме від них, безпосередньо пов’язаних з технікою, на 99% залежить робота тележурналіста чи ведучого. Тому 16 листопада – це їхнє професійне свято – свято тих, хто забезпечує телебачення. А в журналістів є свій професійний день. Загалом, телебачення – це передусім колективна праця.
– Але ж і у ведучого програми роль не остання. Як готуєтесь до ефрів?
– Наприклад, коли під час програми «Знати більше» спілкуюся про певну проблему з компетентними в цій сфері людьми, я не можу собі дозволити говорити з ними про «щось». Адже вони – глибоко обізнані фахівці у конкретній галузі. Оскільки розмови в студії бувають на різні теми, скажімо, узаконення самовільно збудованих будинків, Пенсійна реформа, сільське господарство тощо, то перед кожним ефіром ведучий повинен заздалегідь якнайкраще вивчити проблематику. Це потрібно, аби, насамперед, не ставити безглуздих запитань – спеціалістів треба запитувати конкретно про фахове. З іншого боку, дуже часто люди, які працюють у певній сфері не перший рік і добре знають свою роботу, починають говорити про ці близькі для них речі, як кажуть, «пташиною мовою», тобто вживають багато професійних термінів. У таких випадках ведучому треба добре орієнтуватися в темі, аби розуміти, про що йдеться. І найголовніше – людина, яка веде програму, перебуває в студії не для того, щоб поставити кілька запитань, й не задля розмови як такої. Все робиться, в першу чергу, для глядача, і основна функція ведучого – отримати такі відповіді від фахівця, які були б зрозумілими якнайширшому загалу людей. Таким чином, тележурналіст є посередником між глядачем і фахівцем.
– Коли Ви готуєте новини для «Провінційних вістей», як виникають теми відеосюжетів?
– Цікавою для людей була і буде інформація важлива та корисна. Скажімо, кожного, насамперед, турбує здоров’я власне і сім’ї, цікавлять справи дітей у будь-якому плані, починаючи від дитсадка і закінчуючи вступною кампанією у вищих навчальних закладах, стан доріг у місті, ціни на продукти, розмір заробітної плати тощо. Ці теми можна розвивати безкінечно, вони завжди будуть актуальними, адже – про життя. Загалом, інформація постійно має бути новою, достовірною та цікавою, перевіреною з трьох джерел – це «золоте» правило журналістики. Інакше як потім дивитися у дзеркало собі в очі, а тим паче глядачам? Глядачі TV-4 – не якісь абстрактні люди з іншого боку екрану. Це – сусіди, знайомі й незнайомі люди, які запросто можуть підійти на вулиці і висловити своє ставлення до того, що та як ти робиш. Тому найважливіша професійна якість журналіста – це відповідальність!
– Разом із тим, що найбільше Вам «проїлося» у традиційних новинних темах Тернополя – комуналка, офіціоз, політика?
– Насправді, немає тем, які можуть набриднути, навіть політика. Це те ж саме, що сказати: набридло життя. А комуналка – взагалі вічна тема, яка ніколи не може «приїстися». Мені цікаво спілкуватися з пересічними людьми, наприклад, продавцями на ринку чи працівниками дорожних служб. Скажімо, роблячи інформацію про ремонт вулиці, крім коментаря начальника профільного управління, варто безпосередньо поспілкуватися з тими, хто асфальт кладе. Запитати, як їм працюється при температурі + 30 градусів, чи довго прослужить нова дорога. Адже робітники переважно працюють в цій галузі і по двадцять років, тому за цей час добре вивчають роботу, а от начальники, буває, часто змінюються. Щоб дізнатися від людей саме те, що тебе цікавить, потрібно поставити себе на їхнє місце, вникнути в нюанси роботи. Тоді співрозмовники «відкриються», а то й навіть самі проявлять бажання спілкуватися. Журналіст, передусім, має розповідати про людей і для людей, розмовляючи «людською» мовою.
– Рецепт Вашого професійного успіху?
– Чесно кажучи, ніколи над цим не задумувалася. З власного досвіду можу сказати, що професія журналіста – не диплом і не зустрічі з цікавими чи відомими людьми, як може здаватися зі сторони. Це – самовдосконалення і самоосвіта, щоденна й важка робота, насамперед, над собою. Будь-яка справа, якщо її виконувати на совість, не є легкою. Ніхто не народився, щоб знати все, але без бажання працювати – нічого не буде.
Юля Квітка
