Ось і закінчився ІХ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют». Протягом п’яти днів тернополяни мали змогу побачити дев’ять зовсім різних вистав – були і комедії, і містерії, і драми. Чого там тільки не було, як-то кажуть.   

– Цього року фестиваль якийсь такий вийшов… Може, «9» – цифра погана? – описує свої враження голова журі Федір Стригун.

І одразу ж додає, що журі чесно працювало, та й  глядач – хороший. Проблема, за його словами, – у репертуарі. У тому, що молоді режисери у своїх постановках ще не можуть показати достойного рівня. Бо їм ще не вистачає «внутрішнього болю».  Але у майбутньому, цілком імовірно, ця молодь ще себе покаже.

І все ж таки, дива бувають. Саме таким дивом стала  вистава Львівського національного академічного українського драматичного театру імені М. Заньковецької «Останній гречкосій», що закривала учора театральний конкурс.  Якби на фестивалі була представлена лише ця одна постановка – на нього уже варто було б іти.

П’єса про звичайну сільську сім’ю. І, водночас, незвичайну. Старий господар понад усе цінує землю, яку обробляли ще його дід і прадід. І в час, коли всі продають свої наділи, він раз по раз спам’ятовує своїх односельців: гроші – це просто папірці, що вже завтра будуть розтрачені і знецінені. Аж ось приїжджає його старша дочка з іншої області. Уперше за п’ять років вона із сім’єю прибула на батьків ювілей. Але не для того, щоб привітати. А щоб умовити батька продати усі його 3,5 га за немалі гроші – мільйон доларів. Такі кошти готовий викласти за землю депутат Верховної Ради Арістарх Йосипович Шимонович.

Олігарх привозить цілий дипломат грошей. Але для останнього гречкосія то не аргумент – його земля не продається. Вона перейде його дітям і внукам у спадок, щоб колись тут виростили сад і згадували свого діда. Та, виявляється, згода господаря уже практично формальність – дочка взяла 100 тисяч доларів завдатку і встигла їх розтринькати. Розгніваний зірваною угодою депутат вимагає потрійної суми компенсації. Старого господаря не розуміє ніхто – ні його спрацьована дружина, ні молодша вагітна дочка, ні старша, що довго вмовляла депутата купити саме цю землю. Тепер майбутнє усіх під загрозою – 300 тисяч доларів, які вимагає олігарх із автоматом, у них немає. І доведений до відчаю селянин нарешті каже: я підпишу, але надворі. Довго закочує рукави вишитої полотняної сорочки, хреститься до ікони, вмивається і з вилами у руках іде до депутата. Гасне світло. Звучить пісня «Веселі, брате, часи настали» гурту «Океан Ельзи» та запис відомих на всю країну слів Азарова про те, що добробут українців уперше за роки кризи зріс на цілих 1,5%, а, отже, «жить стало лучше, жить стало веселее». І вже з кримінальної хроніки, що лунає з динаміків, дізнаємося, що селянин убив вилами депутата та був застрелений його охоронцем. Таки й справді, веселі, брате, часи настали…

Ось така страшна і гірка, але правдива історія про наше життя, була показана в останній день фестивалю. Ця тема настільки зачепила глядачів, що вони довго не відпускали артистів зі сцени. Були оплески і крики «Браво». У залі вирували такі емоції, що їх неможливо передати з допомогою звичайних слів. Це потрібно було просто побачити і відчути.

Отож не дивно, що головну нагороду – диплом за кращу режисуру здобув саме режисер цієї вистави Орест Огородник. Він же як переможець отримав і спецприз від голови обласної державної адміністрації Валентина Хоптяна – п’ять тисяч гривень. А ще теплі слова від голови журі Федора Стригуна. Метр щиро зізнався, що задоволений, як його театр зіграв цю виставу, а ще задоволений своїм учнем Орестом Огородником.

Узагалі ж дипломами різних рівнів були нагороджені усі театри, що привезли свої вистави на фестиваль. Окрім двох київських. Надто вже сильно їхніми постановками були розчаровані і судді, і глядачі.

І насамкінець була приємна новина від влади. Заступник Валентина Хоптяна Петро Гоч, який вручав нагороду найкращому режисеру, розповів, що недавно був у столиці і присоромив тамтешніх чиновників за те, що не виділили коштів на наш фестиваль. Отже, наступного року грошей на проведення «Тернопільських театральних вечорів. Дебют» буде більше. А, отже, і вистави будуть кращі, і гості з-за кордону зможуть приїхати. 2012-го ми зможемо це перевірити і оцінити. А поки що можна сказати лише одне: «Далі буде…»

Тетяна Сорока