Принаймні, має таку благородну мету. А ще хоче поширити серед молоді історію та навчити боротися проти спільного ворога. Воно, звісно, дай Боже нашому теляті вовка з’їсти. Але це так, думки в голос. Поки що розкажу про світлу ідею, яка повинна так багато змінити у житті тернопільського юнацтва.
Є така нова карткова настільна гра «За Волю!». Нова вона лише для України – у Канаді набула поширення ще у 2004 році. Там же, за кордоном, її і придумав канадський пластун Андрій Водославський. І навіть створив ціле підприємство «Painted Fox Productions», щоб видавати свою забавку.
Треба сказати, що це не просто гра, а ціла воєнна стратегія. Суть її полягає у тому, що є 126 карт і 2 гравці. Здавалось би, що такого особливого, збільшили кількість карт та й годі. Але ні. Це карти непрості. В одній колоді зображені вояки УПА і їхня зброя, а в іншій – представники Вермахту.
На картах є схеми-позначення та кількість очок, щоб грати було легше. Наприклад, захист має 2 бали, напад – 3. Починається гра із 21 очка або ж «морального стану», за термінологією автора, і закінчується тоді, коли «моральний стан» одного з гравців дорівнює нулю. Хтось наступає, хтось обороняється, а хто переможе – це вже залежить від продуманого плану кожного з гравців та ще, звісно, «як карта ляже». Треба ж-бо витягати нові із колоди.
Наші тернопільські пластуни переконують, що ця воєнна стратегія може зайняти незаповнену нішу українських настільних ігор. Крім того, «За Волю!» висвітлює боротьбу українського народу за свою державність. Вона показує, що УПА воювали не на боці фашистів, а проти них.
Із правилами нової забавки можна ознайомитися на ютубі – там викладено детальне відео із поясненням, що й до чого. А поки що, хоч пластуни у Тернополі цю гру і презентували, та розібратися в ній до кінця так і не змогли. Принаймні, таке враження складалося під час презентації у книгарні «Є».
– Правила складні. Це стратегічна гра на розвиток мислення, – пояснив голова міського осередку «Пласту» Любомир Шимків.
І одразу ж додав, що розрахована вона на людей віком від 12 років.
Мабуть, саме тому він так і не зміг до пуття пояснити єдиній дитині, що проявила інтерес до новинки, як правильно грати. Раз по раз вони переглядали відео із правилами та тасували колоду. Але гри так і не вийшло. Шимків зізнався, що і сам грав у «За Волю!» лише раз. Ну що тут скажеш? Нічого дивного, що з такою підготовкою навчити інших цієї патріотичної гри він так і не зумів.
Головний пластун міста наполягав, що у грі є все потрібне – і вдала назва, і об’єднавча тема, отож грати у неї можна не тільки на Заході, а й на Сході України. Та повірити, що ця, з дозволу сказати, абракадабра на історичну тему, завоює інтерес молоді, важко. І є для цього кілька причин.
Перш за все, цих ігор дуже мало. У Тернопіль привезли тільки чотири екземпляри. Показувати її в інших містах буквально немає можливості – їх просто не надрукували багато. Новий тираж має бути аж з наступного року знову у мізерній кількості – аж 500 штук. Погодьтеся, недостатньо, як для молоді всієї України. Скільки саме ігор «За Волю!» потрапить до нашого міста, сказати важко. Тут, за твердженням організаторів із «Пласту», усе залежатиме від попиту. А попит навряд чи буде надто великий – коштує ця гра немало-небагато… 180 гривень.
Я б дуже хотіла, щоб сучасна молодь більше цікавилася історією, аніж комп’ютерними іграми. Можливо, «За Волю!» і непогана альтернатива для цього. От тільки якось все складно виходить. Тому особисто мого оптимізму на цю гру не вистачає.
Чомусь мені здається, що забавка, придумана канадським пластуном, в Україні за межі того ж таки «Пласту» так і не вийде. Вигадана, щоб заповнити час у пластових таборах на момент дощу, вона, мабуть, буде використана за призначенням і у нас. Але для цього треба, як мінімум, закупити ігри для самих пластунів і навчити їх правил.
Решті молоді як тернопільської, так і з інших областей, карток із зображенням офіцерів двох армій, по-моєму, просто не вистачить. Вивчатимуть, як і раніше, історію із підручників, а у вільний час сидітимуть за комп’ютерами. Така їхня доля, очевидно.
Тетяна Сорока