Тернопіль незабаром матиме власний пам’ятник Незалежності. Колоноподібний монумент, увінчаний скульптурою жінки з піднятими вгору руками, які переходять у крила журавля, що уособлюватиме тризуб, височітиме на Театральному майдані відразу біля флагштоку з Державним прапором. Спорудити його місцева влада сподівається уже наступного року до дня святкування двадцять першої річниці Незалежності України. Щоправда, чи зведуть пам’ятник у заплановані терміни, залежатиме від тернополян, адже фінансуватиметься проект методом «народної будови» – за добровільні пожертви мешканців міста. А зібрати потрібно чималу суму – до двох мільйонів гривень. Натомість, із міської казни виділено кошти лише на нагородження переможців конкурсу проектів для цього пам’ятника. До cлова, монумент Незалежності, якщо, звичайно, він таки постане, буде на бульварі Тараса Шевченка вже четвертим за рахунком після бронзових постатей Ярослава Стецька та Соломії Крушельницької, а також бджілки-трудівниці.

В Тернополі Незалежність символізуватиме жінка з журавлем

На конкурс проектів для нашого пам’ятника Незалежності було подано 11 макетів. Свої роботи представили митці не лише з Тернополя, а й Хмельницького, Львова, Рівного і Києва. Втім, винагорода у розмірі п’ять тисяч гривень за перше місце так і нікому не дісталася, оскільки, як стверджує начальник міського управління культури Олександр Смик, серед запропонованих варіантів не було такого, який би всіх вразив. Друге місце і, відповідно, перемогу в конкурсі, здобув проект, представлений на конкурс тернопільськими авторами Іваном Сонсядлом та Борисом Міськом. Отже, саме їхня ідея і буде втілена у пам’ятнику на Театральному майдані. Третє місце розділив авторський колектив у складі львівських скульпторів Андрія і Володимира Сухорських, та скульптора і архітектора з Рівного Володимира Стасюка і Михайла Прищепи.

– Для визначення переможця відбулося шість засідань художньої ради. Її представники рекомендували працювати над проектом скульптора Івана Сонсядла та архітектора Бориса Міська. Ми проводили опитування серед тернополян, з яких 73% людей визнали, що пам’ятник у Тернополі потрібен. Зрештою, питання про необхідність встановлення пам’ятника Незалежності в Тернополі піднімається уже двадцять років. З 14 жовтня, коли було оголошено переможця, розпочалася робота над проектом монумента, – каже пан Смик. – Для спорудження монумента потрібно близько півтора-два мільйони гривень. Згодом буде відкрито спеціальний рахунок, на який меценати зможуть перераховувати гроші.

Заключний проект монумента перебуває ще в розробці

Майбутній пам’ятник Незалежності Тернополя поєднує у собі одночасно кілька символів. Зокрема, скульптура жінки уособлює Україну, а її образ завершує журавель з піднятими крилами, у формі тризуба, що символізує християнське Воскресіння, відродження нового життя у природі, – пояснюють автори композиції. Художня рада погодила cтратегію підходу авторів до створення пам’ятника Незалежності, але над остаточною творчою версією проекту фахівці ще працюють.

– Памятник Незалежності буде виготовлений з міді або бронзи. Це вже залежатиме від суми зібраних коштів. Висота монумента разом із колоною сягатиме близько восьми метрів, – розповідає скульптор Іван Сонсядло. – У створенні образу памятника я не відштовхувався від того, що стоїть у Києві. Крім того, постать жінки, відтворена у монументах, використовувалася й в інших країнах. Запропонована скульптура символізує відродження України як держави, яка історично бере свій початок ще з часів Київської Русі.

Стосовно того, де повинна стояти монументальна композиція, один із її співавторів – архітектор Борис Місько, вважає, що місце між Театральним майданом і сквером буде для неї найкращим. Щоправда, митець довго сумнівався перш, ніж погодитися з таким рішенням міської ради, адже центр міста й так насичений монументами. Але пам’ятник Незалежності як один із головних, на думку пана Бориса, має знаходитися саме там.

На прохання авторів проекту монумента Незалежності до його вдосконалення долучився заступник начальника відділу містобудівного планування управління з питань містобудування та архітектури Данило Чепіль. На його думку, ідея журавля з тризубом має не дуже вдале вирішення, оскільки постать жінки переростає у невідрізаний стовп, а це означає, що він мав би бути увесь зроблений із бронзи. Однак, у цьому випадку, стовп буде затяжким і товстим. Тому запропонований варіант монумента перебуває в процесі розробки.

– Образ монумента залежить від вибраного візуального середовища, що диктує митцю його масштаби, – говорить пан Данило. – Памятник Незалежності стоятиме на Театральному майдані, який є політично центровим місцем. Відтак, перед фахівцями стоїть завдання створити пам’ятник таких розмірів, щоб він не порушив сформованої видової точки, тобто, не заступив драмтеатр від головної алеї на бульварі Тараса Шевченка. Звідси випливає наступне: потрібно виготовити памятник, добре зваживши його масштаб, та підняти на високий колоноподібний постамент.

Тернополян турбує алогічність розміщення памятників у місті

Данило Чепіль переконаний, що пам’ятник Незалежності повинен стояти на Театральному мадані. Мовляв, саме там свого часу вперше піднімали український прапор, відбувалися знакові для міста події, проходили мітинги чи зібрання.

–       Велика частина тернополян схиляється до думки про алогічність розміщення памятників у місті, але це ще є відлунням «радянського» мислення. Чомусь усі вважають, що монумент Данилу Галицькому мали встановити на однойменному бульварі,  каже архітектор. – Данило Галицький – це перший український король, визнаний Європою. Тому в галицькому місті памятник першому королю української держави повинен все-таки стояти в центрі міста, а не на периферії. А майдан, де раніше височів Пілсудський, а згодом і Ленін, депутати першого скликання міської ради назвали майданом Волі. Це було зроблено під впливом ейфорії, викликаною зняттям пам’ятника Леніну.

За словами Данила Чепіля, в давні часи цей майдан був звичайним плацом марширування військової частини, що входила до складу комплексу Тернопільського замку. Серцевина міста знаходилася саме у цьому місці, оскільки Тернопіль на початках засновувався як прикордонний форпост.

–       Але найбільш революційні події часу виборювання Незалежності проходили на Театральному майдані. Чому він носить таку назву, достеменно невідомо, адже театралів у нашому місті дуже мало, а драмтеатр відвідує значно менше людей, аніж тих, хто «тусується» на майдані. А сходи драмтеатру, що вже стало звичним явищем, служили і досі служать сценою для важливих подій у місті. Тому я, скажімо, не бачу логіки у назві Театрального майдану. Тобто, памятники самі по собі мають власну логіку, а назви вулиць – це прояв бачення чиновників. Якщо когось ця алогічність хвилює, тоді можна перейменувати майдан Волі, назвавши його на честь Данили Галицького, а Театральний майдан – на майдан Незалежності або Волі, – говорить Данило Чепіль.

Памятник Незалежності в Центрі суперечить законам містобудування

Разом із тим, як серед пересічних тернополян, так і серед фахівців у справі містобудування та архітектури щодо місця розташування такого знакового для Тернополя монумента досі існують суперечливі думки. Так, архітектор Михайло Кичко, визнаючи потрібність для міста пам’ятника Незалежності, переконаний, що Театральний майдан для цього категорично не підходить. Фахівець стверджує, що монумент, обернений до театру лицевим боком, освітлюватиметься сонцем, так би мовити, з-за спини. Відтак, який би пам’ятник там не стояв, це суперечитиме містобудівельним канонам, яких обов’язково треба дотримуватися.

–       На Театральному майдані є точка, з якої проглядається шість памятників у центральній частині міста. Тому, як на мене, центр Тернополя уже має достатньо монументів, а памятник Незалежності в цьому місці не прикрасить, а навпаки спотворить увесь монументальний ансамбль Театрального майдану. У місті є чимало інших місць, де можна встановити такий пам’ятник, наприклад, у парку Національного Відродження чи навіть у Старому парку, – каже Михайло Кичко.  Образ монумента і місце, де він повинен бути розміщений, не можна обирати помахом однієї руки. Робота над ним є складною, що потребує особливого та виваженого підходу. На мою думку, в переносному значенні пам’ятник Незалежності має уособлювати певний образ, а в прямому – скажімо, стеллу з барельєфом, який би відображав боротьбуукраїнців за незалежність від прадавніх часів до сьогодення.

А загалом, як переконаний пан Михайло, пам’ятник Незалежності повинен бути ексклюзивним, його зовнішній вигляд має викликати захоплення у тернополян і зацікавлення в гостей міста. І, побачивши його вперше, кожен відразу повинен розуміти, що саме уособлює цей монумент.

Отже, чи достатньо в Тернополі пам’ятників, – питання неоднозначне та риторичне. Кожна нова влада, з власними поглядами та переконаннями, намагається увіковічнити своє творче і політичне бачення, яке не завжди знаходить цілковиту підтримку громадськості. Це ж стосується і пам’ятника Незалежності. Яке ідейне навантаження нестиме для людей цей монумент, мабуть, ніхто до кінця не може дати конкретного і зрозумілого тлумачення. Зрештою, поняття «незалежність» немає чіткого усталеного, загальноприйнятого еталону, образу чи символу, і кожен має власне його розуміння. При цьому постає питання: кому буде встановлено монумент: свободі українського народу, борцям за волю чи з нагоди проголошення Незалежності? Можливо, владі варто задуматися над утвердженням Незалежності через конкретні дії на користь громади, а не через пам’ятники? Словом, скільки людей – стільки думок.

Що з цього приводу думають тернополяни, ми вирішили запитати в них самих. Позиції місцевих мешканців висвітлить наш відеосюжет.

P.S. Пригадуєте, скільки розмов точилося щодо пам’ятника Соломії Крушельницької, – мовляв, чого це вона стоїть спиною до Театру, невже оперна прима відвернулася від Мистецтва і так далі!? А тепер уявіть собі. Бідолашна Соломія стоятиме спиною! до самої Незалежності! І це при одвічній жіночій солідарності?! Але якщо говорити без жартів, то картина вимальовується не вельми весела. Варто тільки уявити собі восьмиметровий стовп посеред скверу (це ж висота практично майже третього поверху) і на ньому ще й фігура з крилами і журавлиним дзьобом, піднятим догори. Це звідки ж треба буде починати задирати голову, щоб все це роздивитися?! І що, гуляючи Театральним сквером ми бачитимемо тепер тільки той стовп, а за високого зросту – ще, та би мовити, спину фігури і все? А де ж естетика?! Та й, що найголовніше, – щогла з Державним прапором України за цим усім просто сховається, і видно прапор буде тепер лише зі сторони площі! Та й сама будівля театру, можливо і не настільки досконала, як споруда Львівського чи Одеського оперного (про закордонні театральні шедеври не згадуємо), але таки заховається-знівелюється…

А тепер щодо самого пам’ятника. Зрозуміло, що незалежність – поняття абстрактне, тому інших реальних образів, окрім жіночої постаті зі, скажімо, мечем (вінком, хлібом, дитиною, книгою (Конституцією), прапором, – ну що ще реально може в руках втримати жінка) не викликає. Зрозуміло, що в контексті запропонованого варіанту – жінка – це Україна. І образ журавля є досить поетичним. Однак того незалежного журавля, як відомо з народної мудрості, за великим рахунком, довго в руках не втримаєш. Він здебільшого завжди високо в небі… Але, з іншого боку, якщо на конкурсі проектів пам’ятника Незалежності не знайшлося такого, який би був гідний найвищої оцінки журі, який би вразив усіх, то про що взагалі йдеться! Значить треба було продовжувати конкурс, а не вибирати те, що не дуже так вже й сподобалося (нехай не ображаються за це автори ідеї), але має потенціал для, так би мовити, доробити, додумати, доопрацювати… І, можливо, треба було далі шукати, щоб знайшовся врешті той варіант, який припав до душі би всім – і митцям, і тернополянам. Чи це був такий хитрий хід, щоб зекономити для казни міста 5 тисяч гривень?)))) До речі, про тернополян. Наскільки відомо, поки в художній галереї були виставлені макети пам’ятника Незалежності, мало би проводитися опитування думки стосовно них мешканців міста. І де ж воно, те опитування? Скільки голосів зібрало? Чомусь цей гучно розрекламований момент усієї акції акуратно замовчується?!

Тепер щодо тернопільської історії. Як відомо, в далеких 1990-х усі вікопомні віче в Тернополі відбувалися на Співочому полі. Саме від Співочого поля вирушила і та піша хода, яку потім затримували-не пускали біля мосту, і про яку з такою ностальгією , як особливу подію життя, згадують тепер її учасники. А Театральний майдан, до речі, став «тусовочним» місцем для мітнигів, зборів і концертів вже за нашої незалежності, – до цього тільки випускники мали право туди на вручення медалей заходити (і то, доки всі тернопільські школи ще могли там поміститися) та хіба ще духові оркестри. Тому прив’язувати Театральний майдан – місце романтичних зустрічей, прогулянок та відпочинку – до політичних баталій, очевидно, не дуже історично достовірно. А от у парку Національного Відродження (він тому, між іншим, так і називається), можливо, й справді є більше варіантів для розміщення великих, величезних, височезних, громіздких і ще інших пам’ятників. Там є чимало місця, простору, висот і низин, звідки все би гарно проглядалося, – не підстрибуючи і не задираючи голову.

Але існує і ще один суперечливий нюанс, так крихітна ремарочка. Словом, коли пам’ятники встановлюють людям при житті, то це ніколи добром не закінчується. А нашій Незалежності тільки двадцять! То що, це вже все?…

Тернопільська Липа і сайт новин Nter.Net.ua

Від admin