Музика – є частиною її життя, палким захопленням і улюбленою роботою, оскільки саме музиці вона навчає своїх юних вихованців – учнів Тернопільської музичної школи №2. Заступник директора з навчально-виховної роботи Лілія Методіївна Гунько прийшла працювати у цей навчальний заклад вже більше двадцяти років тому, в 1989-му.
За цей час школа стала для неї другою домівкою, а педагогічний і учнівський колективи – рідними людьми. Лілія Методіївна визнає, що її професія – справа не з легких, оскільки вимагає терпіння й титанічної праці, але витрачені зусилля того варті, зважаючи на отриману від роботи величезну насолоду. А загалом, як переконана Лілія Гунько, дитина, причетна до музичного мистецтва, з шаною і любов’ю ставиться до людей та навколишнього світу, та й з музикою по життю йти набагато легше…
– Тернопільська музична школа №2 цього року відзначила своє 35-річчя. За це час, звичайно, було чимало зроблено та досягнуто…
– Справді, наша школа є ще відносно молодою, однак ми пишаємося її історією, здобутками вихованців та викладачів. Загалом, у нас дуже хороший і професійний педагогічний колектив: багато педагогів мають вищу освіту, як музиканти співпрацюють із різноманітними творчими колективами міста і є чудовими виконавцями.
У нашому закладі зараз 615 учнів, які навчаються на фортепіанному, струнно-смичковому, вокально-хоровому відділах, а також – народних інструментів, духових та ударних інструментів. На останніх двох діти вчаться впродовж шести років, а на решті – вісім. Також ми проводимо набір у нульові класи, де приймаємо талановитих діток із п’яти років.
На базі нашої школи діють учнівський симфонічний оркестр та камерний оркестр викладачів. Справжньою гордістю закладу є єдиний в області колектив справді високого виконавського рівня – оркестр українських народних інструментів викладачів, під керівництвом Валерія Леонідовича Ткачука. У струнно-смичковому відділі постійно працюють інструментальні ансамблі учнів молодших і старших класів, духовому – учнівський оркестр духових інструментів, вокально-хоровому – загальношкільний хор. Наші фольклорні ансамблі, ансамбль народних інструментів, бандуристів, ансамбль гітаристів, ансамбль сопілкарів постійно беруть участь у шкільних та міських концертах.
Своєрідною традицію школи вже став щорічний обласний конкурс інструментальних ансамблів «Консонанс», до якого долучаються учнівські творчі колективи зі всієї Тернопільщини. До речі, його призери, задля заохочення до участі, отримують грошові винагороди. Традиційним вже став і обласний конкурс «Творчість юних» для дітей із музичних шкіл краю. Для юних піаністів у нас проводиться конкурс імені Василя Барвінського, а для скрипалів – імені Братів Теленків.
Загалом, наші вихованці вже неодноразово ставали переможцями та лауреатами міжнародних і республіканських музичних конкурсів. Скажімо, зовсім нещодавно Наталя Казмірчук здобула Гран-прі на Міжнародному дитячому фестивалі «Об’єднаймо дітей мистецтва» в номінації «Вокал», у молодшій віковій категорії. Фест-конкурс проходив у Кіровограді. Щороку велика кількість наших випускників пов’язують своє подальше життя з музикою, вступаючи до музичних училищ та інших вищих музичних навчальних закладів. Чимало з них вже працюють викладачами музичних академій в Україні.
Зокрема фортепіанний відділ пишається такими своїми випускниками, як: лауреат багатьох міжнародних конкурсів піаністів Валентин Вамитієв, котрий навчається в аспірантурі у Вищій музичній академії, що в Швейцарії, у класі професора Адріана Отікера; лауреат І-ої премії цьогорічного Міжнародного конкурсу піаністів, що відбувся у Дрогобичі, Діана Чубак, яка навчається у Тернопільському музичному училищі ім. С. Крушельницької; викладач цього ж навчального закладу Леся Дунець, яка закінчила Львівську національну музичну академію ім. Лисенка і Саарбрюккенську Вищу музичну школу (Консерваторія) в Німеччині, і приймала участь в Міжнародному конкурсі піаністів ім Й. Баха; випускниця Варшавської музичної академії Ірина Івасів, яка сьогодні живе і працює в Англії; лауреат міжнародних конкурсів по класу вокал Уляна Воробей; аспірантка Одеської консерваторії, лауреат ІІ-ої премії Міжнародного конкурсу піаністів у Ворзелі Олена Хол; випускниця Братіславської музичної академії, Паризько консерваторії ім. Ж. Конто Наталія Гончак, яка живе і працює в Італії.
– Традиційно, до музичної школи віддають дітей, у яких батьки зауважили хист до музики?
– Це так, але трапляється, що малюків приводять сюди задля їхнього загального розвитку, тому вони не знають і не уявляють, що таке навчання у музичній школі. Тобто, в кожного – свій власний «музичний» старт. Хоча, при вступі ми обов’язково перевіряємо в дитини музичні дані: відчуття ритму, музичні слух та пам’ять, вміння співати. І далі, вже в процесі навчання, здібності учня розвиваємо. Загалом, я схильна до думки, що музикантами не народжуються, а все ж таки стають. Хоча є й винятки, коли дитина обдарована в цьому плані від народження. Та, як на мене, однієї наявності музичних даних у людини замало, адже заняття музикою вимагають копіткої праці, неабиякого терпіння, великої наполегливості. Отож «спілкування» з музичним інструментом має відбуватися щодня, – вміння треба безперервно виробляти, інакше один лише талант буде, як недозрілий колос пшениці. І коли дитина пропускає кілька занять, ця навчальна ланка розривається. Відтак, втрачаються прогрес, рух вперед. Ми намагаємося постійно наголошувати батькам, що прихід дитини до музичної школи – це важливий крок до її естетичного пізнання та розвитку. А учнів налаштовуємо на те, що музичну освіту потрібно засвоювати цілеспрямовано, з великим бажанням.
Переконана, що дитина, яка навчається у музичній школі, є, так би мовити, на голову вищою від тих, хто не пов’язаний з мистецтвом. І якщо навіть вона й не стане потім професійним музикантом, зернята добра, щирості і милосердя, закладені музикою, все одно залишаться. У будь-якому випадку, займатися музикою – це благодатна справа, яка збагачує внутрішній світ людини. Дуже шкода, правда, що наразі вона вважається не вельми перспективною.
– На яких інструментах діти найчастіше виявляють бажання грати?
– Популярністю сьогодні користується гітара, – скажімо, цього навчального року багато дітей захотіли займатися грою на ній. Гадаю, причиною цього значною мірою стало телебачення, молодіжні серіали. А, можливо, люди вважають, що грати на гітарі навчитися дуже швидко і просто, хоча, насправді, це зовсім не так… Не втратили своєї актуальності, звичайно, фортепіано та скрипка. А от інтерес до бандури, як не прикро, зменшився. До прикладу, ми стикалися з випадками, коли учні загальноосвітніх шкіл взагалі не знали про існування такого музичного інструменту. Тому зацікавлення людей бандурою нагально потрібно відроджувати, адже це український народний інструмент, який славився в давні часи. Зовсім мало бажаючих зараз і до гри на баяні, акордеоні, духових інструментах. Щоправда, саксофон дотепер залишається популярним.
– Ви хочете сказати, що сьогодні музична освіта якоюсь мірою переживає кризу популярності серед молодшого покоління?
– Частково так. Кількість охочих навчатись у музичних школах зменшується. Тому, щоб відновити інтерес до музичного мистецтва, ми проводимо серед дітей своєрідну агітацію. Зокрема, протягом року влаштовуємо концерти в загальноосвітніх школах, а також запрошуємо школярів на наші мистецькі дійства. Так діти отримують безпосередню можливість познайомитися з учнями та викладачами нашої школи, побачити музичні інструменти і просто відкрити для себе музичне мистецтво.
На жаль, великий відсоток дітей сьогодні проводять своє дозвілля за комп’ютером. А батьки, зазвичай, надають перевагу більш «модним» на сьогодні заняттям, – скажімо, іноземними мовами чи танцями. Хоча це обходиться їм дорожче, аніж займатися музикою: в нашій школі, для прикладу, плата за навчання є досить символічною – 45-60 гривень на місяць. Причому, ми навчаємо не лише грі на музичних інструментах: діти вивчають теорію музики та сольфеджіо, музичну літературу, де ознайомлюються з життям і творчістю композиторів різних епох, співають у хор-класах. Тож таке навчання дає нашим вихованцям великий обсяг знань, розвиває практичні навички, збільшує їхній творчий потенціал та кругозір.
Загалом, переконана, що на сьогодні розуміння класичної музики і любов до неї потрібно відроджувати, адже вона, на відміну від естрадної, що є однією з галузей масової культури, залишатиметься вічною, незважаючи на плин часу. А загалом, популяризація музичного мистецтва повинна бути спрямована на широке коло осіб. Одним із шляхів вирішення цього питання є, скажімо, проведення в загальноосвітніх школах конкурсів для виявлення юних талантів. До речі, такий захід нещодавно відбувся у Тернопільській школі №11. Вихованці нашої музичної школи, які там навчаються, теж приєдналися до цього конкурсу і зайняли призові місця. Отож, пишаємося, що наша праця не пропадає марно. І чим більше буде таких масових заходів, тим більше дітей тягтиметься до мистецтва.
Разом із тим, хочу сказати, що цього року в нас був досить великий набір учнів. І дуже прикро, що ми не змогли зарахувати всіх бажаючих, оскільки через недостатнє фінансування кількість місць у школі обмежена.
– А з якими фінансовими проблемами сьогодні стикається музична школа?
– Скажімо, наші приміщення потребують ремонтних робіт. Хоча, звичайно, ми частково щороку робимо ремонт власними зусиллями. А кошти, що виділяються з місцевого бюджету, – маленькі краплі. Батьківська плата, яка мала би бути спрямована на розвиток школи і реалізацію творчих проектів, йде на виплату заробітної плати педагогічного колективу. Болючим питанням є музичний інструментарій, який не оновлюється уже декілька років. Грошей, що оплачують за навчання батьки, вистачає тільки на ремонт інструментів, закупівлю струн, а саме від якості інструментів залежить якість звуку. Цього року вдалося придбати одну скрипку, дещо раніше – дві гітари. До речі, буквально днями один тернополянин подарував нашій школі баян. Такі моменти для нас є дуже приємними. З огляду на це, керівництво планує вивісити стенд, де будуть розміщені імена та фотографії спонсорів і меценатів… Ми розуміємо, що усі наші фінансові проблеми спричинені економічною кризою. Разом із тим, переконані, що викладачі і учні нашої школи варті того, аби працювати у кращих умовах.
– Яким був Ваш особистий шлях до педагога музики?
– В моїй родині не було музикантів. А от сусідка наша грала на віолончелі. Мені настільки це припало до душі, що я щодня приходила до неї і заслуховувалася тією неймовірною грою. Отже, саме сусідка й дала мені поштовх до музики. Тому одного дня я взяла батька за руку й повела його до Чортківської музичної школи. Тоді мені було сім років… Після її закінчення вступила до Тернопільського музичного училища імені С.Крушельницької, потім вчилася у Тернопільському педагогічному інституті…
У Тернопільській музичній школі №2 почала викладати у 1989 році, – працювала і паралельно навчалась у вузі та виховувала тримісячну дитину. Було важко, але знала, що іншого виходу немає. До речі, свого часу музичні здібності я помітила у старшої доньки Мар’яни і вирішила, що було би гріхом не розвивати її талант. Тепер вона – професійний музикант. А молодша донька Христина захоплюється грою на скрипці. Як бачите, музика супроводжує мене постійно, і сьогодні свого життя без неї я не уявляю!
Юля Квітка
