Перетворити Тернопіль в унікальне та неповторне місто, куди б хотілось завжди ще раз повернутись, – така заповітна мрія Віталія Гросуляка – директора піцерій “Фламінго” в Тернополі. Насамперед, за його словами, споруди, стовпи і тротуари потрібно розфрабувати у яскраві кольори, водночас назавжди забути про сірі тони, які навіюють буденні клопоти та негаразди. Аби центр міста став більш привабливішим, одну із центральних вулиць облаштувати на кшталт Єлисейських полів. 
Також цікава ідея – побудувати нові автостанції у вигляді фруктів та овочів. Та й загалом місту бракує цікавої архітектурної “фішки” , вважає хлопець. Якщо ж немає коштів на ремонт доріг, варто їх знайти для прокладення велодоріжок. Відтак, Тернопіль не втратить статусу найчистішого міста України. А найкращою перспективою для “спасіння” міста є Тернопільське озеро, котре може стати основним джерелом прибутків. На жаль, сьогодні, як каже Віталій, влада та місцеві мешканці з тих чи інших причин не використовують таку можливість. Тож Тернопіль досі залишається маленькою Швейцарією, про яку ніхто не знає…
– Розкажіть кілька слів про себе: де навчались, який фах здобули, чим плануєте займатись у майбутньому?
– Навчався у Київському національному університеті культури і мистецтва Михайла Поплавського, на факультеті менеджменту і готельнно-ресторанного бізнесу. Щоправда, освіту здобував за заочною формою навчання. Працюю у сімейному ресторанному бізнесі. Разом із рідними плануємо розвивати цю справу великими темпами як у Тернополі, так і в Західній Україні. Задля цього постійно опановуємо нові знання та запозичуємо досвід в американських і київських ресторанних мережах, які вже мають значні напрацювання у цій сфері.
У сімейному бізнесі мені відведена роль директора піцерій “Фламінго”. Зокрема, займаюсь підбором і навчанням кадрів, даю настанови та ідеї щодо покращення діяльності закладів. Словом, веду повноцінний контроль піцерій від кухні до бухгалтерії. Як на мене, до кожної справи, за яку б не брався, треба докопуватися до її глибини та істини. Чим більше пізнаєш свій рід занять, тим він стає цікавішим.
– Який вплив на Вас мали батьки – контролювали Ваш життєвий вибір чи дали повну свободу для самовираження?
– Батьки не нав’язували мені своїх думок, зокрема коли я стояв перед вибором освіти. Дуже часто молоді люди, з якими спілкуюсь, розповідають, що здобувати певну професію їх змусили батьки. Гадаю, це спільна їхня помилка, адже молоді люди повинні завжди мати власну думку і позицію, самотужки обирати життєвий шлях. Що стосується сімейного бізнесу, то його засновниками та законодавцями є батьки. Ми – я, брат і сестра – долучилися до ресторанної справи у правильний період часу, а батьки дали нам можливість працювати і розвиватися.
Зазвичай у Тернополі батьки-бізнесмени рідко допускають своїх дітей до сімейної справи. Натомість наші батьки передали нам, тобто своїм дітям, важелі управління бізнесу. У деяких ситуаціях наші погляди можуть відрізнятися від батьківських, інколи й суперечити одне одному. Проте ми завжди знаходимо компроміс заради успішних результатів у сімейному бізнесі. Скажімо, процес навчання персоналу вимагає постійних поїздок по Україні, за кордон. Спершу батьки не розуміли такої потреби, однак надали нам повну свободу у питанні розвитку сімейної справи. Вважаю це правильним кроком з їхнього боку. Ми з братом і сестрою не долучаємо батьків до всіх деталей ресторанного бізнесу. Тому вони скоріше є відвідувачами наших закладів. Мама більше займається домашніми обов’язками, а батько – будівництвом нових готельних і ресторанних комплексів.
– Які у Вас стосунки з батьками?
– Є періоди, коли спілкуюся, раджуся і відпочиваю з батьками як з друзями. А буває, що між нами виникають непорозуміння, зрештою це закономірне явище у відносинах батьків і дітей. Звичайно, є чимало розбіжностей у поглядах на життя, на роботу, зокрема з батьком. Однак у різних ситуаціях знаходимо спільну мову, спільний “знаменник”, адже ми – одна сім’я, котра завжди на першому плані.
– На вашу думку, якою має бути ідеальна сім’я?
– Вона повинна бути одним цілим, де всі дивляться в одну сторону на майбутнє. Якщо хтось випадає з сім’ї, тобто із своєрідної команди, вона стає набагато слабшою, нестійкою і може втратити свою цілісність. Сім’я для мене – це батьки, сестра і брат.
– Ваші захоплення?
– Останнім часом єдиним моїм захопленням є робота. Я – трудоголік. Тому навіть мій відпочинок тісно переплітається з сімейним бізнесом. Основна моя ціль – це бажання багато працювати. Тож моє хобі – це робота. Працюючи, я щоразу вдосконалюсь, довідуюсь про щось нове, відтак виникають нові ідеї та задуми. Це для мене свого роду азарт, оскільки завжди з цікавістю очікую на кінцевий результат
– Як любите відпочивати?
– Наша сім’я розпочала у гідропарку “Топільче” будівництво нового ресторанного комплексу, тому зараз важкувато з часом і фінансами. Можливо, на декілька днів поїдемо з рідними на Шацькі озера чи в Карпати. Загалом я є прихильником активного відпочинку, при цьому, щоб компанія була не надто велика і гучна. А коли сприятлива погода, всією сім’єю катаємося на велосипедах навколо озера. Це чудовий відпочинок, зокрема після роботи.
– Тернопіль для Вас – це…
Це дім, де я маю бажання багато чого змінити накраще. От дивлюся на вулиці Тернополя чи сірі тротуари і мене переповнює бажання їх розмалювати яскравими кольорами. Не розумію логіки й архітектури міста. Наприклад, у центрі міста “ріже” око бруківка, викладена відповідно до дизайну окремої установи чи закладу. Нові будівлі зводять будь-де, які не “вписуються” у стиль старих. Архітектура споруд міста повинна мати чітко визначений напрям.
Гадаю, тоді б наше місто привернуло значну увагу не лише тисячів українців, але й європеців. Так, Тернопіль для мене є найкращим містом, але місту бракує креативних ідей. На жаль, можливості та думки молоді не завжди сприймаються належним чином. Як на мене, майбутнє – лише за молоддю. Сьогодні їй не дають можливості реалізовувати свої ідеї, яких більше, ніж достатньо. Зрештою, не вистачає спілкування, спільного діалогу між високопосадовцями і молодими людьми. Своїми вчинками та діями влада повинна бути взірцем для молоді. Про розвиток міста можна говорити годинами. Але люди мають починати зміни насамперед із себе, cкажімо з культури поведінки.
– Яким уявляєте Тернопіль через 10-15 років?
– Все буде залежати від того, хто і яким чином керуватиме містом. Якщо до місцевого життя долучаться усі бажаючі, принаймні запропонують власні ідеї, зміни накраще відбудуться. За своє життя пам’ ятаю чотирьох міських голів: Богдана Левківа, Романа Заставного, частково Анатолія Кучеренка і теперішнього – Сергія Надала. Я слідкував за їхніми здобутками. Як на мене, то протягом діяльності цих мерів місто немовби завмерло на одній позиції. За цей час майже нічого не змінилося, хіба що з’явилось чимало будинків, які не мають зовнішнього естетичного вигляду. Погоджуюсь, житлові будівлі потрібні, але вони не стали окрасою міста, оскільки не вирізняються яскравими тонами, а тим більше архітектурою. Туристів не заманиш такими спорудами у Тернопіль.
Нам треба прагнути, щоб наше місто, як і Україна вцілому, cтали мекками світу, з мальовничими зонами відпочинку, оригінальною архітектурою, цікавими легендами. Відтак, європейці називатимуть Україну не «Russia», а все-таки «Ukraine».
– Які перспективи для молоді в Тернополі?
– У Тернополі є достатньо роботи для молоді, передусім у сфері сервісного обслуговування. Я – роботодавець, тому про це можу говорити з впевненістю. Скажімо, лише для офіціанта у Тернополі знайдеться чимало вакансій, зокрема у нашому сімейному бізнесі вона ніколи не зникає. Дехто не вважає цю професію престижною. Я ж притримуюсь зовсім іншої думки: офіціант має можливість заробляти достатньо грошей для хорошого життя. Однак серед тернопільської молоді є багато людей, які не хочуть працювати.
До прикладу, у понеділок чи у вівторок, як тільки розпочався день, молодь гуляє містом з пляшкою пива в руках або відпочиває на пляжі. Трапляються випадки, коли молоді люди не хочуть шукати роботи, бо мама передасть сотню євро із-закордону. Загалом у Тернополі є багато вільних робочих рук, але немає бажання працювати.
– Чому все ж таки багато молоді їде за кордон?
– Це насамперед проблема державного рівня. Не заперечую, закордоном люди отримують більшу заробітну плату. В Україні можливо заробляти лише на харчі та одяг, натомість на житло – практично нереально. Тому часто бажання молоді придбати власне помешкання є одною з головних причин виїзду в зарубіжжя. Щоб вирішити цю проблему – замало двох-п’яти років. Спершу потрібно змінити напрям політики, який б орієнтувався на Європу. Нам варто брати все найкраще з досвіду інших країн, але при цьому залишатись із власною валютою. Також необхідно залучати інвесторів для розвитку міста і держави, відтак не виникатиме труднощів з роботою і людям не доведеться їздити на заробітки. Поки що нам нічого не залишається, як наполегливо працювати.
– Ваше розуміння понять «молодь», «щастя», «влада», «перспективи», «батьківщина»…
– Молодь – це майбутнє України і Тернополя зокрема.
Щастя – це улюблена робота, сім’я і Батьківщина, все, що мене оточує.
Перспективи розумію як прагнення багато працювати на благо держави чи своєї мрії, щоб досягнути певної мети.
До влади здебільшого люди приходять, щоб лобіювати власний бізнес. На першому місці в них – особисті інтереси, а не супільство, у чому й полягає основна проблема влади.
Батьківщина для мене – це Тернопіль і Україна. Це місцевість, куди завжди хочеться повернутись, де живуть найкращі люди і панує найкраща атмосфера. За Батьківщину треба боротись, щоб про неї знав весь світ.
Юля КВІТКА
