З мамою Сергія Притули – Валентиною Василівною – завжди привітною, милою, веселою, щирою у спілкуванні з усіма нами – колегами сина, я познайомилась на «Радіо Тернопіль». Приїжджаючи до Тернополя у справах, вона зажди знаходила хвилинку, щоб провідати свого меньшенького. Пригадую, якось захожу до студії, а Сергій сидить за пультом у рукавицях. «Ти що, змерз?», – запитую здивовано. «Ні, це мені мама щойно спеціально рукавиці привезла, бо надворі дуже похолодало, – з ніжністю в голосі відповів Сірий, – тому і одягнув».
Про інтерв’ю з мамою Сергія Притули, чесно кажучи, мріяла давно. Дуже вже приваблювала мене яскрава особистість цієї жінки. Хотіла зробити Валентину Дмитрівну однією з героїнь радіопрограми «Чого хоче жінка». І ось тепер ця мрія у час, коли нещодавно відзначили Свято Матері, здійснилася для сайту «Тернопільська липа».
– Мама. На Вашу думку, ким вона повинна бути в житті дитини, окрім просто визначення «мама»: лідером, керівником, «старшою за званням», авторитетом, подружкою, довіреною особою….
Своєю поведінкою, репутацією і життєвими принципами мама, як власне, і батько, повинна бути авторитетом для своїх дітей. Подружкою для синів бути важкувато, особливо, коли вони вже повиростали, але довіра між мамою і синами – це невід’ємна частинка родинної гармонії.
– Як воно: бути мамою хлопців, адже у Вас – двоє синів. Які поради можете дати щодо підходів саме до «хлопчачого» виховання. Ви були строгою чи лояльною, авторитарною чи демократичною?
«Батіг і пряник» – приблизно така формула. Вчила хлопців бути ерудованими, дружніми, не підлими, своєю поведінкою не ганьбити родину, поважати батьків. В хаті панували два правила: 1) «Що знаєш – на плечах не носиш» – це дозволяло розвивати знання, і 2) «Міра та місце», – що уособлювало збірник правил поведінки в громадських місцях, в присутності гостей тощо. Дітям багато чого дозволялось, але тоді, коли це не заважало іншим і не переходило якісь нормальні рамки. Ми з чоловіком намагалися вловлювати інтереси синів, розвивати їх творчі задатки. Помітили, що Василько надається до образотворчого мистецтва, – в хаті з’явилися мольберт та фарби, Сергій надавався до гри на акордеоні – не пошкодували грошей на новенький «Вельтмейстр». І, звичайно, діти змалечку були долучені до фізичної праці. Це і дисциплінує, і примушує з повагою ставитись до грошей, які приносяться в домівку старшими.
– Якими були Ваші хлопці в дитинстві, чи можете згадати про їхні найяскравіші «збитки», кумедні випадки, пригоди.
Особливих збитків хлопці не вчиняли, так, вряди годи десь вазу розіб’ють чи в селі сусідську яблуню обтрясуть. А так, щоб зі злості чи умисно, – то такого не було, знали, що за таке отримають «паска» спочатку від діда, а потім – і від мами з татом. Ну а ще хлопці знали, що у мами є «спеціальний кишеньковий телевізор», у якому я бачу всі їхні збитки! Коли дізнавалась, що хлопці десь щось накоїли, приходила і казала, що бачила це все «по телевізору». Ефект був неймовірний – Василько з Сергійком ставали «шовковими» надовго.
– Чи впливали Ви на життєвий вибір синів – де вчитися, де жити, з ким одружуватися тощо.
Жодного тиску на дітей ми з Дмитром Григоровичем не робили. Обидва сини були абсолютно самодостатніми у виборі фаху. Єдине, що ми, з огляду на прожитий вік і досвід, скеровували хлопців у правильне русло ще заздалегідь до вступу у ВНЗ. Так, переконали старшого приділити більше уваги вивченню права перед олімпіадами, забезпечили необхідною літературою, в результаті – Василь зайняв перше місце на Всеукраїнській олімпіаді з правознавства і зміг вступати на юридичний без вступних іспитів. Те ж саме відбулося і з Сергієм, якому ми допомагали в його науковій праці, коли він був слухачем Малої Академії Наук України. В результаті – 2-ге місце на захисті наукових робіт у Києві, і він теж став студентом без вступних іспитів.
Щоправда, був один напрямок, куди ми з чоловіком заборонили подаватися Сергієві: в старших класах надто горів бажанням вступити до Львівського журфаку. Але в ті часи його енергія могла б зіграти з ним злий жарт, адже на той час професія журналіста була «співпряжена» з надмірним ризиком.
А щодо невісток, то сини мої одружувалися по любові, а значить і вибирали своїх «половинок» самі. А я щаслива, що сприйняла їх, як рідних доньок.
– Які емоції відчули, коли вперше почули голос Сергія в ефірі? Чи говорили знайомі щось на зразок «А ми вчора вашого Сергія слухали, ото вже він ….. (хороший-поганий тощо)? Що відповідали на таке. Чи часто самі критикуєте те, що він робить в ефірі, на екрані. Чи прислухається син до ваших творчих порад.
Те, що Сергій працює на радіо, ми дізналися тоді, коли він вже там певний час пропрацював. Довший час не зізнавався, бо знав, що ми з чоловіком не надто в захваті були від цієї ідеї. Ну самі подумайте: парубок на 2-му курсі, вчитися і вчитися, а він по вечорах не за конспектами сидить, а за пультом на радіо. Але, на успішності це його захоплення не позначилось.
Щодо критики Сергієвої роботи… Були часто зауваження до того, що він робив у Камеді Клаб, але зараз цю сторінку перегорнуто. Тішуся, що обох синів у сім’ях знайомих ставлять у приклад. До сьогоднішнього дня поганих відгуків ні про їхню поведінку, ні про їхню роботу я не отримую.
Хоча сама часто критикую Сергія за те, що він дозволяє собі у прямому ефірі. Дуже не люблю, скажімо, коли він «заїдається» з владою. Або за іноді недоречні жарти.
– Як воно – бути мамою хлопця, якого в обличчя знає вся країна? Чи відчуваєте на собі вплив синової популярності? Чи зауважували, що популярність його якось змінила? Чи це подобається Вам?
Мені приємно, що навіть незнайомі люди, дізнавшись, що Сергій – мій син, дякують мені за те, що виховала хорошого, порядного, ерудованого і кмітливого сина, з хорошим почуттям гумору. Синова популярність додала не так «бонусів» чи пільг, як додаткових клопотів. Тепер листочками з автографами забезпечую дітей усього району! Вже казала Сергієві, щоб надрукував своїх фотографій, то сміється і каже, що він не Козловський.
А як змінила Сергія популярність… Не має вільного часу, часто бачу його втому на екрані, коли іншим може здаватися, що в кадрі «живчик». Останнім часом дуже посивів… Іноді занадто дратівливий. Зате став більш серйозним, скрупульозним, відповідальним.
– Як було усвідомити себе в іпостасі бабусі. Чи ставитеся до внуків по-інакшому, ніж до синів?
По-перше, щаслива, що дочекалася онуків. Це найбільше щастя, про яке ми мріяли з Дмитром Григоровичем. Тішуся, коли Дмитрик і Данилко кажуть, що вони «золоті бабусині онуки»! А ставлюся я до них з такою ж любов’ю, як і до синів, але розумію внуків краще, аніж їхні батьки.
– Якщо порівняти Вас з Вашою мамою – чи ви така ж? Що запозичили для себе в плані «якою бути мамою» від своєї мами.
В мами вчилась поваги до людей, до батьків, до праці, жити за принципами християнської моралі. Нас у мами було дві доньки, і наші батьки завжди керувались принципом «дітям – порівну». Не було такого, щоб хтось отримував від батьків більше любові чи матеріальних благ. Тож логічно було перейняти і собі такий принцип при вихованні хлопців. У них, як і у нас із сестрою, було і є зажди все в рівних пропорціях.
– Ваші побажання жінкам-мамам у День Матері.
Терпіння у вихованні дітей. Народити дитину – це тільки початок, а далі праця, праця, постійна праця. Не в сенсі заробляння грошей, а постійного вдосконалення дітей, для яких ви маєте бути і педагогом, і психологом, і лікарем, і духовним наставником (знову ж таки, усього в міру).
Бажаю, щоб всі старання не були марними. Щоб Ваші діти були вдячними і повертали Вам добро сторицею. Щоб Ви пишалися ними, як і я пишаюсь своїми синами. Вони для мене – два ангели-хоронителі.
І пам’ятайте, що молитва Матері – це основний оберіг для Ваших дітей.
Розмовляла Олена Лайко
Притула Валентина Василівна – народилась у смт.Вишнівець, у школі – староста класу, в інституті – староста гуртожитку, голова студради. Дві вищих освіти: Тернопільський педінститут (фізмат) і Львівський сільськогосподарський інститут (економічний ф-т). Працювала вчителем фізики, математики та англійської мови на Черкащині, економістом та заступником директора Збаразької «Агропромтехніки», провідний економіст філії «Збаразький Райавтодор».
