Веселого хлопця Богдана Ділая з Нижніх Лубянок, що на Тернопільщині, досі пам’ятають як учасника телевізійного шоу «Україна має талант». Його гуморески на галицькому діалекті припали до душі чималій кількості глядачів. Відтак, у свої 13-ть хлопець зумів здобути прихильність чи не всієї України. І хоча нашому землякові вдалося дійти лише до півфіналу шоу, Богдан не зупинився на досягнутому. Хлопець отримав кілька цікавих пропозицій, зокрема випробувати свої здібності в кіно. 
Тому сьогодні він приміряє на себе нове амплуа – актора. Богдан знімається у новому гумористично-історичному серіалі «Рюрики», який можна побачити на телеканалі ICTV. А ще юнак дописує книгу про історію власного села.
– То ким себе бачиш у майбутньому: актором чи все-таки гумористом?
– Актором. З часом мої погляди змінилися. Я зрозумів, що мені важко бути гумористом, оскільки в державі спостерігається занепад української мови. Коли мені доводилось бувати на Східній Україні, публіка не розуміла моїх гуморесок, точніше мого галицького акценту. Натомість чудово сприймає виступи російською. Але я не хочу зраджувати рідній мові. Чи буду я гумористом – час покаже.
– Як змінила твоє життя участь у всеукраїнському талант-проекті?
– Після завершення шоу в мене з’явилася можливість потрапити в кіно. Поступали запрошення на різні кастинги: з п’яти – я пройшов три. Також виступав зі своїми жартівливими розповідями на благодійних концертах та в ефірах тернопільських радіостанцій. Відтоді в мене шалений графік. Нині знімаюся у гумористичному серіалі “Рюрики”, який вже більше двох місяців транслюють на телеканалі ICTV. У серіалі мені відведена другорядна роль – учня Богдана. Загалом сюжет фільму розгортається на “глухому” хуторі Рюрики, куди приїхав зі столиці молодий вчитель історії. Він навчає клас, де є лише чотири учні, в тому числі і я. А головну роль, молодого вчителя, грає «камедієць», він же головний продюсер, сценарист серіалу, – Андрій Молочний. На уроках історії вчитель у своїх фантазіях потрапляє в історичні епохи і перевтілюються у головних персонажів. Щоразу з ним трапляються кумедні випадки. Також на хуторі він знаходить і своє кохання – сільську продавчиню Любу.
Кожних два місяці їжджу в Київ на відеозйомки. Незабаром мене чекає чергова поїздка в столицю.
– Коли проявилася схильність до гумору?
– Пригадую, що в школі проводили фестиваль гуморесок і сатири. Тоді мені було 10 років. Вчитель порадив взяти участь. І я зайняв призове місце. Згодом переміг і на обласному фестивалі «Тернопілля сміється». До речі, раніше гумором я взагалі не захоплювався. А якось побачив рекламу про шоу «Україна має талант». Мама порадила поїхати в Тернопіль на кастинг. Там було близько сотні учасників. Рішення мали оголосити згодом. Втім, до мене ніхто не телефонував. Я втратив надію і вже не сподівався на успіх. А через два місяці мені зателефонували з телеканалу СТБ і запросили на відбірко вий кастинг до Львова. Мені пощастило увійти в число 150 найкращих учасників проекту, а потім і в 50-ку талановитих людей України. Як і кожний учасник, я мріяв про перемогу. Однак, аби потрапити в фінал, мені не вистачило якихось 20 голосів. Проте завдяки шоу я знайшов багато нових друзів та познайомився з цікавими людьми, зокрема із Сергієм Притулою, який є моїм кумиром.
– Богдане, жартівливі історії, які розповідаєш, – твої власні?
– Не зовсім. Загалом гуморески я пишу. Наразі їх є десять. Але читаю гуморески таких авторів, як Остап Вишня, Павло Глазовий, Богдан Бастюк. Розповідав тексти і команди КВН «ЧП Мінськ», капітаном якої був Дмитро Танкович, нині відомий як ведучий шоу «Танці з зірками». Тепер мої гуморески озвучує 5-річний братик Василько. Коли я вдома, разом із ним вчимо їхні тексти. Готую братика до фестивалю «Остапові усмішки», який пройде влітку в Полтаві. Можливо він стане гумористом в нашій сім’ї. Наразі Василько вже знає п’ять гуморесок. Знову планую поїхати на кастинг проекту «Україна має талант», але цього разу з братиком, котрий розповідатиме мої гуморески. Думаю, Василько теж приємно здивує глядачів.
– Які ще маєш захоплення?
– Дуже люблю читати. Як тільки є нагода, відразу беру в руки книжку і поринаю в її світ. Завжди читаю в поїзді, коли повертаюся зі столиці з чергових зйомок додому. Так, мені до вподоби твори Тараса Шевченка, котрі ніколи не старіють. Також надзвичайно кортить прочитати книгу Ліни Костенко «Записки українського сумашедшого». Захоплююся творами американського письменника Девіда Карнегі, в яких він дає корисні поради як досягнути успіху в житті.
– Заповітна мрія?
– У мене їх декілька. Понад усе мрію, щоб мій тато нарешті повернувся на Україну. Зараз він перебуває закордоном на заробітках. Сподіваюся, що колись в державі настануть кращі часи і татові більше не доведеться працювати в чужій країні. Також планую випустити власну книжку про своє село. Ще з дитинства цікавився історією України. Відтак, виникла ідея написати книгу про походження Нижніх Лубянок. Почав працювати над нею два роки тому. Для цього я зібрав чимало рідкісних матеріалів і фото рідної місцевості. Також розпитував старших людей, адже хто, як не вони, можуть багато повідати про давні невідомі події села. Зокрема про історію Нижніх Лубянок та його фольклор довідався від свого прадіда. Хочу, щоб односельчани та мої діти знали і не забували історичне життя рідного краю. Книжка майже на завершальному етапі, але тепер потрібно знайти гроші для її друку.
Для втілення ще однієї мрії – стати актором – сьогодні докладаю максимум зусиль.
Юля КВІТКА
