У трудовій книжці цього чоловіка стоїть запис «артист розмовного жанру». Отож, жартувати і веселити людей – це його професія. А найбільшою винагородою для нього є щирі посмішки та аплодисменти публіки. Схвальну оцінку за улюблену справу він отримав навіть від колишнього глави УГКЦ – Любомира Гузара. Мова йде про народного артиста України, тернопільського гумориста Григорія Драпака, котрого глядачі звикли називати просто Гриць Драпак.
В якому куточку світу він би не гастролював, завжди залишається вірним українському слову. Окрім того, пан Григорій з дитинства захоплюється вишивкою. Нині у його мистецькому доробку як вишивальника є чимало картин та ікон. А ще майстер гумору полюбляє вирощувати у власному помешканні квіти, помідори-черрі та полуниці.
– Що для Вас означає звання «народний артист України»?
– Звання народного артиста є певним підсумком моєї творчості та праці, і деякою мірою – проявом визнання. Це те, до чого прагнуть усі, хто працює в культурно-мистецькій сфері. Однак зараз саме поняття, значимість цього звання знівелювалися. Завжди вважалося, що його потрібно заслужити, а у нас натомість – сьогодні купують. Утім, звання народного артиста України отримав я чесно заслужив, що було приємним сюрпризом на мій ювілейний концерт.
– Вдома теж жартуєте?
– Коли повертаюся додому з виступів, про гумор забуваю. Мені хочеться відпочити від жартів. Тим більше, вдома чекають сімейні справи, побут. Хоча, чесно кажучи, з цим у мене проблем немає: і цвях можу забити, і зремонтувати щось. Словом, руки у мене ростуть із того місця, що треба.
Як батько я строгий. Дітям наказую, щоб допізна не ходили, щоб син Тарас не затримувався на дискотеках. Але більший контроль за дітьми все-таки веде дружина, оскільки я матеріально забезпечую сім’ю, тому завжди в роз’їздах. Фінансувати, одягати і вивчити дітей – це моя батьківська відповідальність. Загалом, вдома я дуже серйозний. Іноді діти навіть дивуються: «Тату – ти ж гуморист». До речі, син та донька теж мають схильність до гумору. Але в мене мудрі діти – пішли у стоматологію. Нині, на жаль, культура не є модною в культурній державі Україна… Діти, до речі, ніколи не користуються моїм ім’ям. І коли їх запитують, чому вони не зізнаються, що їх батько Гриць Драпак, жартома відповідають: « Ми не винні, що у нас такий тато».
– У яких країнах українська діаспора мала нагоду побачити та почути Гриця Драпака?
– Останні мої гастролі за кордоном були восени минулого року в Росії, а точніше – на півострові Ямал. Там живе чимало українців. Цікаво, що в російському місті Муравлєнко, де я виступав, палац культури має назву «Україна».
Свого часу відвідав Італію, Іспанію, Португалію, Польщу. Близько восьми разів побував в Америці. Українська діаспора любить жартувати і завжди тепло мене зустрічала.
– Ваші жарти частенько стосуються буденного людського життя. Чи не ображається публіка?
– Звичайно, я зачіпаю своїми жартами людей, оскільки висвітлюю теми, які для них є близькими. Але переконаний, що насамперед це має бути смішно. Намагаюся, щоб у моїх виступах не було «жовчі». Не люблю гострої та їдкої сатири. Втім, наш народ все прекрасно розуміє і весело сприймає.
Українцям часто дорікають, що вони, мовляв, «малороси та гречкосії». Але теперішня влада довела зовсім протилежне. Як виявилося, гречки у нас немає. А справжніми гречкосіями є китайці! А от за нашого президента гордість мене просто розпирає, бо він довів, що ми не «малороси». Так, під час візиту російського президента в Україну Віктор Федорович, коли стояв поруч із Медвєдєвим, показав усім, що «ми» вищі за зростом!
– Нещодавно Ви відкрили себе у новому амплуа, започаткувавши український шансон…
– Зараз я маю кілька пісень у цьому жанрі, які увійшли до збірки «Я пролітаю, як фанера». Чомусь у нашому суспільстві шансон асоціюється лише з тюрмою та поганими справами. Мені говорили, що українського шансону немає. Натомість, я дивуюся: чому французький шансон є, а українського – не може бути. Під час свого виступу я коротку пісню перетворюю на міні-виставу, яка триває близько чотирьох хвилин, аби передати аудиторії її зміст та емоції. До речі, слово «шансон» з французької перекладається як «популярна вулична пісня». Для її виконання не потрібно великих вокальних даних, – для цього є оперні співаки.
– Хто є автором текстів Ваших програм?
– Сам я не пишу, лише дописую. Беру конкретну тему, щось цікаве почую чи побачу, і з цього всього створюю сценічний варіант. А твори для моїх виступів пише той, хто на це вчився. Отже, цією справою займаються професійні автори. Зокрема, заслужений діяч мистецтв України Богдан Бастюк. Був період, коли ми плідно працювали разом з ним, і він писав спеціально для мене. Також співпрацюю зі Степаном Галябардою, Богданом Мельничуком, Олегом Мосійчуком, Володимиром Пушкарем з Івано-Франківська, Миколою Савчуком з Коломиї.
– Ви, як вже не раз розповідалося, – чудовий вишивальник. Звідки таке захоплення?
– Колись у селі в кожній родині вишивали. А в школі був такий предмет, як трудове навчання: хлопців навчали працювати з молотком, рубанком, дівчат – вишивати, куховарити. Щоб «козирнути» перед однокласницями, я вирішив зробити щось незвичайне. Так і почав вишивати. Моїми першими роботами були серветки, рушники. Потім захопився природою, портретами, згодом – іконами.
Чимало своїх робіт я подарував, деякі – продав. На сьогодні є кілька картин, які не можу завершити через брак часу. Зокрема, вишиваю великий образ «Добрий пастир».
– Професія гумориста вам загалом подобається?
– Аякже. Розважати людей – це моя робота, мій хліб. Із цього я живу, забезпечую сім’ю і отримую величезне задоволення. Зараз працюю як приватний підприємець, отож, що заробив, те й маю. Ні від кого не залежу і не чекаю кінця місяця, аби отримати зарплату. Чесно кажучи, заробляю не «круто», але пристойно.
Якось мені випало велике щастя познайомитись у Римі з колишнім владикою Української греко-католицької церкви Любомиром Гузаром. Він надзвичайно розумна і хороша людина. Після нашої розмови мені закарбувалася в пам’яті його фраза: «Сміхованцю, знаєте, чого люди люблять сміятися? Бо то є природно». Тому я намагаюся завжди працювати на сцені природно, аби веселити людей.
Юля КВІТКА