Софія Корнієнко: «Перший вчитель – найсвятіше, що є у школі»

Її студенти впевнені, що в педагогіці вона знає й може все. І вони, звичайно, праві, адже за тридцять два роки викладацької роботи і понад п’ятдесят років педагогічного стажу Софія Марківна Корнієнко стала сприймати цю науку частиною свого життя. У сходинках її педагогічної долі – робота піонервожатою і вчителем початкових класів, директором Палацу піонерів і завідувачем кафедри. А ще – допитливі очі дітей та студентів, які з цікавістю та захопленням чекають від неї відкриттів, нових знань, цікавої інформації. Саме заради них, тих світлих, ясних очей, хочеться приходити до аудиторії, розповідати, ділитися досвідом і спогадами, оскільки саме в цьому і полягає суть професії педагога, – переконана Софія Корнієнко.

Скільки себе пам’ятає, вона завжди співала, з дитинства виступала на сцені, не боялася аудиторії і публіки, – навпаки, їй таке страшенно подобалося. В школі Софія Корнієнко теж постійно була лідером – піонерським, комсомольським, активною та енергійною. Коли закінчувала школу, кіностудія Довженка знімала документальний фільм про фольклорний колектив, що діяв у їхньому селі і де вона, звичайно, теж співала. На красиву, талановиту дівчину відразу звернув увагу режисер стрічки й почав настійливо переконувати вступати до столичного театрального вузу. І таки переконав! Душею і серцем Софія вже була там, на підмостках Великої Сцени. Але… Доля втрутилася у її вибір у вигляді категоричного вироку батьків: «Яка артистка? Ніколи в світі! Потрібно вибирати щось серйозніше!».

– Того року, на знак протесту, я таки нікуди й не вступала, – посміхається Софія Марківна. – Але в райкомі комсомолу запропонували мені працювати піонервожатою і я погодилася. Спочатку була у великій районній школі, а тоді побачив мене директор дитячого будинку й забрав туди. Ось коли вперше довелося зіткнутися з реальною педагогічною роботою і справжніми вчителями з великої літери, які там працювали. Завдяки їм я й визначилась, що теж вступатиму до педагогічного, оскільки мені це вже було до душі. Отак, в 1960 році потрапила на факультет початкових класів, і пішла моя доля в педагогіку…

Близько двадцяти років Софія Корнієнко завідувала кафедрою педагогіки і методики початкового навчання на факультеті підготовки вчителів початковий класів Тернопільського педагогічного університету. А прийшла працювати сюди в 1979-му, коли на факультеті вже вчився перший набір студентів.

– Ми чудеса творили на тих початкових класах у той час. Перший декан нашого факультету Микола Іванович Герц, уже, на жаль, покійний, був дуже добрий організатор, який вмів підібрати колектив, – розповідає пані Софія. – У нас працювали унікальні педагоги і фахівці. Скажімо, Марія Михайлівна Наумчук з її величезним досвідом роботи і знанням методики мови, Ярослав Антонович Король – чудовий практик методики математики, Богдан Федорович Ботюк, у якого «золоті» руки і безмежний талант власне до трудового навчання, – це були люди, знані в Україні у педагогічних колах. Отож були у нас і мовники, і математики – кафедра педагогіки і методики початкового навчання об’єднувала всіх! То була дуже цікава й сильна кафедра. А скільки було ідей: і філіал кафедри, і фольклорний колектив – спільна робота наша і Тернопільської школи №17. Тільки уявіть собі: триста чоловік у колективі – від 6-річних до 80-річних. Пригадую одну наукову вузівську конференцію всесоюзного рівня, – філологи її проводили. Якраз науковців з Прибалтики приїхало багато. Коли ми виступили там з нашим фольклорним колективом, то підсумки конференції якось плавно переросли в обговорення нашого факультету і нашого колективу. Прибалти казали тоді, що їхати ті тисячі кілометрів до нас було варто, аби побачити такий колектив, таку співпрацю школи з вузом, і таке національне відродження.

Зараз Софія Марківна, незважаючи на те, що на пенсії, продовжує викладати, – вчить методики виховної роботи студентів Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту, видає методички і посібники, публікує статті в журналі «Початкова школа», тобто, постійно залишається на своїй улюбленій педагогічній хвилі.

– Я дякую долі, що стала педагогом, – заявляє Софія Марківна. – Можливо, у мені й загублено акторський талант, але справді до вподоби те, чим займаюся. І коли студенти запитують мене: «Ви задоволені, щасливі, справді реалізували себе в житті?», я без вагань відповідаю: «Так, реалізувала». Навіть важко уявити, як би зараз складалася моя доля десь, скажімо, в театрі. А тут у мене досі – поруч маса студентів, молодих людей, з якими у мене ніколи за всі роки викладацької діяльності не було жодного тертя. Навпаки, – лише взаєморозуміння, взаємоповага, любов велика. Я страшенно люблю їх всіх, і вони мені платять тим самим. І коли студенти, особливо, творчі, цікаві, не байдужі, які ще вагалися щодо свого життєвого вибору, приймають рішення: «Так, я піду працювати в школу, бо Ви заронили те вчительське зерно, надихнули», це для мене найбільша нагорода.

Разом із тим, Софія Корнієнко завжди стверджує, що педагог – це актор. Причому, він, напевно, має бути талановитішим, ніж під час вистав у театрах, бо там, скажімо, прем’єру готують кілька місяців, а вчитель має її щодня: і серед дітей, і серед колег, і серед батьків.

– Якщо поставити на терези: педагогіка – це наука чи мистецтво, то, «мистецтво», напевно, переважить. Я досі переконана, що творчі задатки, які отримала від батьків, від Бога, мені дуже допомагають. По-перше, вмію впливати і володіти будь-якою аудиторією. По-друге, якщо потрібно і вкладається у мій задум, що запланувала для лекції чи практичного заняття, то можу на парі заспівати, продекламувати щось чи навіть у хоровод зі студентами піти, адже це ж методика виховної роботи! І це ще раз доводить, що вчитель початкових класів має бути людиною всестороннє талановитою. Колись, до речі, так і вибирали на початкові класи, – перед екзаменами спеціальна комісія створювалась, всіх абітурієнтів прослуховували, виявляли їхні таланти, вміння, задатки – чи співаєш, танцюєш, граєш, вмієш організувати колектив довкола себе. І тоді казали: «Ми радимо вам вступати до нас на початкові класи», а могли й порекомендувати вибрати якийсь інший факультет.

Початкова школа зараз стала дещо іншою, оскільки на навчання до першого класу тепер ідуть діти шестирічного віку, а з цим пов’язані особливі підходи та методики.

– На сьогоднішній день – шестирічна дитина – і дошкільник, і початкові класи, – пояснює Софія Марківна. – Недаремно відкриваються заклади за принципом «Школа-садочок». На мою думку, – це найкраще вирішення питання з шестирічками. Тут вони до десяти років перебувають в одному колективі, отримуючи, разом із тим, повноцінну початкову освіту. Хоча під час переходу в, так би мовити, «справжню» школу для них й може все бути дещо складнішим, але, разом із тим, ніхто дитинство в них не забрав! Я взагалі негативно ставлюся до ідеї навчання з шести років, оскільки у нас наразі немає ні підготовлених кадрів для роботи з ними, бо це далеко не традиційний вчитель має бути, – отой, так би мовити, «урокодавач». Разом із тим, для навчання дітей такого віку в нас практично немає умов. А це губить шестирічного школяра і фізично, і морально, бо він потім починає ненавидіти ту школу!

Однак, незважаючи ні на що, вчителі працюють з шестирічками, знаходять власні методики, пристосовуються, допомагають своїм маленьким учням влитися у майже доросле шкільне життя. Тим більше, якщо останніми роками й батьки все більше дотримуються принципу підбирати для власної дитини не школу, а вчителя.

– І вони в цьому абсолютно праві, – безапеляційно заявляє Софія Корнієнко. – Вибирати не школу, а педагога – не мода, а абсолютно правильний підхід. Вчитель початкових класів має бути справжнім феноменом, адже всім тим, що в ньому є, він переллється в дитину і або зробить добрий «підмурок», поставить її на ноги, або ж, на жаль, ні… Якщо педагог стане для свого маленького учня беззаперечним авторитетом, якщо заради нього дитина хотітиме ходити до школи, полюбить усім серцем і відчуватиме, що така любов іде до неї навзаєм, його будуть завжди пам’ятати і завжди дякувати, бо перший вчитель – це найсвятіше, що є в школі.

Олена Лайко

Тернопільська липа

Коментарі закриті.