Для тернопільської журналістки Олесі Гандзій 1 червня є знаменною датою, яку вона пам’ятатиме ціле життя, мабуть, як і дехто з медиків однієї з місцевих жіночих консультацій. Тендітна 24-річна жінка, невисокого зросту, котра з вигляду нагадувала студентку-першокурсницю, вчинила скандал у гінекологічному відділенні. Це трапилось рівно три роки тому. Ні, не подумайте, що Олеся була на черговому журналістському завданні. Вона лишень довідалась про свою вагітність. 
Справжній шок огорнув її, коли Олесі повідомили, що під своїм серцем вже шість тижнів виношує двійнят, про що аж ніяк не підозрювала. Ця новина перевернула життя тернополянки з ніг на голову, про яку вона тепер згадує з посмішкою на обличчі. Сьогодні у свої 27 років Олеся – матір трьох чудових дітей, без яких не уявляє сенсу власного життя. Побачивши її вперше, складається враження, що ця жінка скоріше старша сестра двійнят. Утім, вона таки їхня матір…
– Скільки з чоловіком планували дітей після одруження?
– Я мріяла про одну дитину, натомість чоловік Роман завжди хотів мати трьох. Врешті, ми дійшли спільної згоди – обзавестися двома чадами. Я знала напевно: у нас точно буде син, якого назвемо Дмитриком. Так і сталося згодом. А дівчатка-двійнятка народилися наперекір нашим задумам і сподіванням. Вони кардинально змінили наше подружнє життя у кращу сторону. Така була воля Господня…
Про те, що вдруге стану матір’ю, навіть не підозрювала. Про вагітність я дізналася випадково, 1 червня, коли через погане самопочуття звернулася до лікаря. Спершу гадала, що все через втому, неправильне харчування, спричинену шаленим графіком роботи. На той час я працювала в журналістом в одному з місцевих видань. Відтак, подалася на прийом до свого терапевта. Однак лікар не працював у той день. Тоді я надумала зробити УЗД в жіночій консультації. Цікаво, що перед цією процедурою слід випити півлітра води для вдалої діагностики органів, чого не треба робити вагітним. Пригадую, стою у коридорі поліклініки, чекаю своєї черги, п’ю воду і раптом затримала свій погляд на вагітних жінках. Щиро поспівчувала їм, мовляв жінкам ще так багато треба пережити до родів, а потім недоспані ночі…
Несподівано мою увагу перервав голос гінеколога, яка запросила мене до кабінету. Пам’ятаю тоді лікар довго мене оглядала, а потім посміхнулася, і з приємністю повідомила шокуючу новину: вітаю, ви вагітні! Я не повірила одразу її словам. На очі навернулись сльози. Будучи збентеженою, я влаштувала такий собі міні-скандал лікареві. Думаю, мене там досі пам’ятають (посміхається). Декілька разів повторювала гінекологу: ви поставили неправильний діагноз. Та приємна лікарка, і напевно не раз «таке» бачивши, почала мене заспокоювати. Проте, своїми останніми словами вона мене остаточно приголомшила: «У вас буде двійня». Мені одразу дух перехопило. Я заперечувала сказане, сама не могла в таке повірити. Адже ж не знали що в нашій родині в давнину були двійнятка. І в голові прокручувались різні думки: сину лише 3,5 рочки, я тільки почала нормально висипатись. Ми з чоловіком не планували так швидко другої вагітності. Міркували, хай сину виповниться хоча би шість. Сльози котились горохом. Це було для мене справжнім стресом. Зателефонувала чоловікові і повідомила про вагітність. У відповідь почула: поговоримо про це вдома. Мовляв, він не може розмовляти, бо на роботі. Я розгубилася і не знала, як бути в тій ситуації, не знала чи народжуватиму. Взагалі не уявляла себе в ролі мами трьох дітей. Це ж потрібно було перекреслити всі свої плани.
Вирішила дочекатись розмови з Ромою.
Натомість чоловік спокійно прийняв мою вагітність і сказав народжувати. Син Дмитрик теж зрадів, дізнавшись, що він матиме дві сестрички. Він гордо промовив: “В усіх є одна сестричка, а в мене – відразу буде дві”. Після цього я розвіяла всі сумніви і остаточно вирішила знову стати мамою. Через тиждень сказала лікареві, що буду народжувати. А у Бога попросила: «Подаруй мені хоча би одну дівчинку, бо з трьома хлопцями не витримаю”. 28 серпня, у День Успіння Богородиці, УЗД показала, що у мене буде дві дівчинки. Народжувала за допомогою кисаревого розтину. Катя і Юля з’явились на світ 4 січня, з інтервалом в одну хвилину. Вони були для мене чудовим різдвяним подарунком. Різдво ми з дівчатками святкували у пологовому будинку. Всі смакували кутею, а я пила тільки кефір. Тож Різдво і День захисту дитини щороку навіюють мені радісні та незабутні спогади.
Перших три місяці доглядати за дівчатками мені допомагала сестра Алла. Зізнаюсь, що протягом цього часу я не розрізняла, хто з дівчаток Юля, а хто Катя. У пригоді стали бірочки на руках малечі. Після трьох місяців вони підросли, у кожної почали формуватись власні риси обличчя. Тепер я не уявляю життя без трьох моїх дітей.
– Дівчатка – «мамині донечки»?
– Скоріше татові. Натомість Дмитрик більш тягнеться до мене. Бувають випадки, коли я пригортаюсь до чоловіка, а дівчатка починають ревнувати. Втім, двійнята за характером схожі на нас обох з чоловіком. Катя – спокійна як Рома, а Юля – непосидюча, її всюди повно, напевно вся в маму.
– Як розподіляєте обов’язки виховання малечі з Ромою?
– Неодноразово доводилось чути від подруг, що виховання дитини повністю перекладене на їхні плечі. У нашій сім’ї процесом виховання дітей займаємось разом з Романом. Тому з впевненістю можу сказати, що мені у житті пощастило з чоловіком. Скажімо, якщо він на роботі, я сиджу з дітьми. Коли Рома повертається додому, я можу відпочити, прогулятись з подругами.
– Як тобі бути в іпостасі багатодітної мами?
– Дмитра народила у 20 років, а багатодітною стала у 24 роки. Декому важко повірити, що у мене троє дітей. Мовляв, коли ви встигли заміж вийти. Люди, котрі вперше бачать мене з дітьми, гадають, що мої доньки – це мої молодші сестрички. Коли дізнаються правду, напрочуд дивуються. Коли є одна дитина, то ти не можеш відчути всієї повноти життя, яку дарують усі троє. Однієї дитини в сім’ї мало. Вона виросте егоїстом.
– Вистачає часу на себе?
– Якщо добре розпланувати день і обов’язки, час на себе завжди знайдеться. Не заперечую, буває важко. Адже з трьома дітьми я не можу дозволити собі спати досхочу, адже потрібно приготувати обід, нагодувати дітей, завести молодших в садочок, а Дмитрика – у школу. Але мені допомагає у всьому чоловік. Врешті, при бажанні жінка може виділити для себе декілька хвилин щодня, ще й з коліжанками на каву сходити.
– Як вдається поєднувати роботу журналіста і виховування трьох дітей?
– Ти знаєш, з трьома дітьми я встигаю набагато більше, аніж коли ми з Ромою виховували лише сина. Інколи сама собі дивуюся, як мені вдається бути такою зібраною. Зрештою, я зобов’язана вдало поєднувати роботу, догляд за дітьми і дім. Інакше бути не може, хочу я цього чи ні. Це – мій материнський обов’язок. Бог завжди дає в житті людини ті випробування, які вона зможе подолати, і не більше.
– У сім’ї Гандзій діють власні неписані правила?
– Дітей виховуємо за такими ж принципами, які унаслідували з чоловіком від своїх батькив. До Дмитрика ми більш строгіші, адже він – майбутній чоловік. Сина, як найстаршого, вчимо відповідальності за сестричок. Відтак, Дмитрик їх навчає читати, малювати. Тоді, як з дівчатками ми поблажливіші, ніжніші.
– Чимало подружніх пар сьогодні не хочуть народжувати через недостатні матеріальні статки. Що ти з цього приводу думає?
– Після народження Дмитрика я боялася народжувати ще одну дитину теж через брак матеріального забезпечення. Тепер зрозуміла, що всі гроші не заробиш. Звичайно, я прагну дати дітям все. Але треба змиритись з реаліями і покластись на долю. Зрештою, не в грошах сенс життя. Коли малеча здорова, в домі лунає дитячий сміх і веселий гамір – це справжнє щастя!
Юля КВІТКА
