У Тернополі згадали про Чорнобильську аварію. Ліквідатори кажуть, що держава про них забула

Господнє, а з іншого – згадуємо про  страшну Чорнобильську катастрофу.

Відтак, з нагоди 25-річчя аварії на Чорнобильській АЕС у Тернополі відбувся мітинг-реквієм у парку “Національного відродження”. Захід розпочали з панахиди.

Пом’янути жертв Чорнобиля, як і саму трагічну подію, прийшли ліквідатори з сім’ями, вдови з дітьми, друзі чорнобильців. Також там побували представники обласної організації чорнобильців і влади.

Тернополянка Оксана Масло п’ять років тому стала вдовою. Жінка самотужки виховує двох синів. Життя її чоловіка-ліквідатора вкоротив “мирний атом”. Втім, за словами пані Оксани, чоловік жодного разу не пошкодував, що доля його закинула в Чорнобиль.

–      Чоловік був ліквідатором наслідків Чорнобильської трагедії у 1986 році. Мав 10 виїздів до реактора. Опісля почав хворіти. Переніс дві операції. Помер чоловік у 46 років. Але він ніколи не нарікав на життя, – зі смутком в очах розповідає жінка.  – Держава особливо не дбала і не дбає про чорнобильців, як і зараз – після смерті чоловіка.

Скажімо, на поховання чоловіка пані Оксані виплатили 150 грн. Аби отримати допомогу на поховання чорнобильця, пригадує пані Оксана, смерть чоловіка необхідно було пов’ язати з аварією на ЧАЕС. Цей шлях був довгим через бюрократичні перешкоди. Зокрема, потрібна була первинна довідка, яку видавали у 1986 році ліквідаторам ЧАЕС.

– Як виявилось, цю довідку чоловік здав на роботу, куди влаштувався того ж року. Там повідомили, що її зберігають лише три роки. Тоді я звернулася в суд, де сказали, що подібних фактів не встановлюють. На цьому все й закінчилось, – зітхає тернополянка. – Втім, мені все-таки вдалося доказати, що чоловік дійсно був ліквідатором чорнобильської аварії. Зараз я маю посвідчення вдови чорнобильця. Окрім того, за комунальні послуги сплачую третю частину від загальної суми. А посвідчення пред’являю вкрай рідко у громадському транспорті. Тому, що інколи від водіїв можна почути не  дуже приємну репліку: “Розвелось їх тут стільки”.

Натомість Наталія Дереновська є ліквідатором аварії на АЕС, оскільки у 1986 році працювала  в Чорнобильській зоні.

–      Свого часу я працювала в Києві, в обласній споживчій спілці, – каже жінка. – Після аварії на Чорнобильській АЕС залишилось багато цінностей у 30-40 кілометровій зоні, адже тоді Чорнобильський район був одним із найзабезпечуваніших – від одягу до дорогоцінностей. Все це документально декларували. Для цього створили спеціальну комісію. Моїм завданням було переписати і перерахувати ці речі.

Вітдак, побувати в Чорнобильській зоні пані Наталії довелося кілька разів. Згодом життя закинуло жінку в Тернопіль через стан здоров’я. Зараз вона вийшла на пенсію.

–      Щомісяця отримую пенсію у розмірі 1170 грн і 290 грн на харчування, – зазначає терноплянка. – Щодо лікування, то чорнобильцям видають путівки, щоправда вкрай рідко. Останній раз я відпочивала за путівкою три роки тому. Якщо ж доводиться бувати в лікарні, а це два рази в рік, то медики відразу попереджають, що чорнобильці мають всі ліки купувати за власні кошти.

Навіть на такий елементарний медичний інструмент як шприц держава не спроможна розщедритися, обурюється жінка. Загалом на лікування одного чорнобильця, якби це смішно не звучало, з державної казни виділяють аж 1, 20 грн. на рік!

Від Чорнобильської трагедії минуло чверть століття, а про цю подію згадують, як про лихоліття, гіркі плоди якого досі пожинаємо. І невідомо скільки ще життів ця аварія забере. Щоразу, поминаючи дату 26 квітня 1986 року, люди бажають, щоб більше ніколи не трапилося подібної катастрофи. А влада згадує про цю страшну подію, ліквідаторів та жертв традиційно лише на чергову її річницю.

Цього року, не дочекавшись квітня, про Чорнобильську катастрофу нагадала людству аварія на японській АЕС “Фукусіма”, яка сколихнула весь світ. Однак інформаційний бум навколо неї зараз вщух. Минатимуть роки і про неї згадуватимуть також один раз у рік.

А остаточно причина японської трагедії, як і чорнобильської, – невідома. Хто винен: людський фактор, новітні технології, чи це наслідки невдалого експерименту? А може це кара за людські гріхи, за які буде розплачуватись ще не одне покоління? Відповідь залишається відкритою…

Юля КВІТКА

Тернопільська липа



Коментарі закриті.