Ви бачили, як щось зовсім нещодавно промайнуло над усіма нами? Таке, дивної конфігурації, яку надзвичайно складно описати словами, але мчало воно майже із понадзвуковою швидкістю, – помітили? Воно, правда, практично миттєво розтануло у десь високості, ще в процесі свого польоту, наче розчинилося у просторах часу, але може, ви таки звернули увагу?! А хоча б звук, який цей політ супроводжував, схожий на легкий свист, що потихеньку стихав, серед інших шумів гублячись, чули? Дивно! А повинні були, коли… червень-2019 пролітав над нашим життям!
Й справді, наш перший літній місяць настільки плавно перетворився на свого старшого за рангом та віком брата, що більшість навіть оговтатись не встигла від цих метаморфоз. Хоча наче нічого й не змінилося: і спека та сама, що й була кілька днів тому – плюс тридцять, і небо таке ж синє й високе… Однак цей його холодний колір чомусь тепер видається зовсім не прохолодним, а навпаки, аж гарячим, – дихає жаром згори, як мартенівська піч, і вітер під його просторами не обдуває свіжістю, а гріє, як струмінь повітря із рукосушки, і підставляй чи не підставляй руки, вимкнути його можна лише згідно даних Гідрометцентру, а точніше, прогнозів «www.gismeteo.ua»…
Отже, на часі липень, а на серці відчуття, що все летить кудись нестримно, не встигаючи залишитись ні в пам’яті, ні на папері, ні в деталях. Хоча дехто таки встиг затримати біг першого літнього місяця, хоча б в останні його моменти! Хто, запитаєте, – та ж випускники! Саме вони замовили десятки фотографів, зафіксували на відео і власних телефонах у селфі, як вони отримували атестати, йшли помпезною ходою найцентральнішою вулицею Тернополя, а тоді танцювали-їли-«відривалися» у всіх можливих закладах харчування міста та околиць, посадкові площі яких здатні вмістити від ста чоловік і більше… А усі ми, «не випускники», просто бігали цим літним місяцем у справах розпашілими вулицями, не встигаючи, запізнюючись, сперечаючись і погоджуючись. І нарешті вже «загрузли» по вуха в липні…
А липень – це вже зовсім інша історія: новий квартал, нове півріччя, час, у якому пишуться плани на наступні шість місяців, тобто, вже аж до Нового року. Хоча що тут довго говорити про плани, – світловий день і той вже починає вкорочуватись, щоб наблизити нас потихеньку до прозорих вересневих світанків, ранніх листопадових сутінок і сірих грудневих полуднів… Але стоп! Все таки, треба бути справедливим і примусити себе відкласти на деякий час песимістичні думки. Літа попереду – ще цілих два місяці, у відпустці ще практично ніхто не був, на море не їздив, і взагалі, тривалість світлового дня – ще понад 16 годин, а сонце світить практично до дев’ятої вечора!
Тому краще просто тішитись літу, смакувати черешнями з чорницями, не думати про швидкоплинність часу, не звертати уваги на новини, особливо політичні, а зосередитись на маленьких особистих радостях, коли поруч ті, кого любиш, коли діти здорові, а батьки задоволені, коли друзі запрошують на вихідні на шашлики, коли звучить по радіо улюблена мелодія, і так тонко й по-прованськи вишукано пахнуть ніжно-фіолетові гілочки лаванди, даючи можливість знову мріяти про Францію, стрункі ряди виноградників, божоле та романтику почуттів…
Олена Лайко, «Тернопільська Липа»
Фото автора
