Крім відпочинку на природі, екскурсії та майстер-класу з виробництва сиру, пропонуємо нашим гостям активний відпочинок — веломаршрути, збирання ягід, грибів, — розповідає Тарас, – пише НОВА…
Ферму «Веселі козенята», що в мальовничому селі Хомівка Зборівського району, за 17 км від Тернополя, відвідало вже чимало гостей з різних областей і навіть з-за кордону. Десять років тому подружжя тернополян Тарас і Галина Назари купили посеред лісу стару хатину й почали розводити на обійсті тварин. Нині у господарів є вже майже сотня кіз та овець, корова, кілька поросят, кури, качки, собаки, голуби. Починали з кіз, найбільше захоплюються ними й досі. Свій напрямок підприємництва Тарас окреслює як агротуризм, адже пропонує відпочинок на території ферми для родин та компаній, поєднаний з екскурсією, купанням у басейні, приготуванням страв із натуральних продуктів. Господар варить смачні сири й частує ними гостей. Невдовзі почне приймати на ночівлю відвідувачів екоферми, для цього звів будинок, облаштовує кілька комфортних номерів. Назву для ферми у Хомівці придумала донечка Назарів — 10-річна Даринка,  а 2-річній Яринці вона теж до вподоби. Дружина Галина підтримує ініціативу чоловіка. У Тараса економічна освіта, тваринництво, як каже, це його хобі. Наразі від ферми ще небагато доходу, заробляє подружжя на життя виробництвом і монтажем натяжних стель. Доглядати за тваринами їм допомагає місцевий мешканець. Про свою козину ферму Тарас радо розповів читачам «НОВОЇ…»
«Кози, бо сам — молочна дитина»
— Люблю тварин, адже сам я — молочна дитина, — усміхається Тарас. — Оскільки з віком організм людини перестає перетравлювати коров’яче молоко, то ми з дружиною вирішили розводити кіз, чиє молоко дуже корисне. Ферма поки що живе своїм життям, це справа для душі, але треба зосереджуватись на ній, бо і тварин багато, і витрати чималі, і збільшується кількість бажаючих приїхати до нас. Ідея заснувати ферму прийшла несподівано. Якось я катався на лижах і зламав ногу, довелося лежати в гіпсі не один тиждень… Щоб не нудьгувати, гортав інтернет, читав про підприємництво в Україні і натрапив на інформацію про кіз. Це мене відразу захопило, вирішив спробувати. Ще з милицями сів у авто і об’їздив козині ферми по Україні. У когось було краще, у когось — гірше, хоча загалом на той час козівництво ще було мало розвинене. Козині ферми можна було порахувати на пальцях. Перших козенят я купив у свого друга, який тримає кілька кіз, щоб родина мала натуральні молоко та сир. У нього породисті тварини, привезені з Європи. Згодом ми разом із ним почали їздити за кордон і купувати кіз. Були на фермах у Голландії, Німеччині, Чехії.
 

Якщо захопишся тваринництвом, то неможливо зупинитись (сміється, — авт.). Нині на моїй фермі вже до сотні кіз. Кози у мене трьох порід — зааненської, англонубійської та бурської. Ще тримаємо напівдиких свиней для продажу поросят, маємо корову. Хомівка ідеально підійшла для нашої ферми. У селі будинки розкидані по території, багато полів. Жартую, що Хомівка, мабуть, єдиний в області населений пункт, де ні німцям, ні совітам не вдалося зігнати людей на одну вулицю. Вона радше нагадує хутори. Коли я шукав землю, де б купити хату і почати вирощувати кіз, то хотів, щоб і недалеко від Тернополя, і водночас щоб це була тиха місцина. Заїхав до Хомівки і не повірив очам, що так близько до обласного центру може бути недоторкана природа. Із трьох боків нашу ферму оточує ліс, з четвертої — поле. Ферма розташована за 2,5 км від траси. Маємо 80 сотих землі, вирощуємо овочі, фрукти, закладаємо теплицю, влітку заготовляємо сіно та корми для тварин.
«Веселі козенята» — смачний сир!
— У вільний час виготовляю сири, наразі експериментую. Поки що у нас невеликі обсяги, лише для власного споживання, дечим ділюся з друзями, — каже власник ферми «Веселі козенята». — Я все-таки налаштований не на виробництво молокопродуктів, а на агротуризм. Переймав досвід сироваріння на фермах Італії, Данії, Швеції, але не прагну когось копіювати, хочу знайти свій оптимальний рецепт. У кожної нації є свої традиції виготовлення сирів. Наші пращури вважали, що найкраще солити сири і так зберігати, поляки полюбляють копчені, німці роблять акцент на дотриманні чистоти під час виробництва, тож їхні сири ідеально зберігаються, італійці придумали подвійну пастеризацію молока. В Європі мені цікаво було побачити саме невеликі козині ферми, де виготовляють натуральний сир. Чим більше тварин у господарстві, тим масовіше виробництво, тим більше домішок застосовують при сироварінні. Щодо варіння сирів, то є стандартна формула виробництва сирного зерна: потрібно підігріти молоко до певної температури, додати сичужний фермент, щоб згорнулося, а вже з отриманого напівфабрикату можна робити певний вид. При різних температурах, різній вологості сир буде по-різному дозрівати і матиме інший смак. Чи не найбільше смак сиру залежить  від раціону кіз. Важливо, щоб було різнотрав’я.

Наші кози в Хомівці до обіду пасуться на полі, де м’яка трава, а після обіду — в лісі, де грубша. Якість кормів впливає на кількість білка в молоці та на його жирність. Неможливо зробити однаковий сир у різних регіонах України, навіть у різних частинах області. Але у цьому і є індивідуальність, яку треба підкреслювати. Деякі фермери намагаються зробити сир, схожий на якийсь закордонний сорт. Не варто за цим гнатися! На кожній фермі є своє стадо, свої корми і свій неповторний сир. Ми наразі робимо качоту (середньої твердості) з додаванням горіхів та плавлений. У нас на фермі все своє — молоко, сир, м’ясо, яйця. Свинину рідко їмо, переважно козлятину або баранину. У багатьох склалася хибна думка, що м’ясо цих тварин має неприємний запах. Нічого подібного! Якщо правильно приготувати, то смачнішого та дієтичнішого м’яса нема.
 
Заробили на ремонтах, вклали у… ферму
— Крім відпочинку на природі, екскурсії та майстер-класу з виробництва сиру, пропонуємо нашим гостям активний відпочинок — веломаршрути, збирання ягід, грибів, — розповідає Тарас. — Агротуризм крокує поруч із зеленим туризмом. В Україні неважко почати сільський туризм, головне — зрозуміти, що будеш пропонувати приїжджим. Літні люди в селах навряд чи будуть цим займатися, молодь у пошуках легшого життя утікає за кордон, залишаються лише такі, як я — котрі люблять село і тварин. Для старту зеленого туризму не потрібні великі кошти. Має людина свою хату, зробить альтанку, лазню і вже приймає гостей. Щоб відкрити свою ферму, потрібно більше коштів. Ми не їхали за кордон на заробітки, вкладаємо гроші, які заробляємо на ремонтах.
Пішло, звісно, вже чимало коштів, бо, скажімо, одна породиста коза вартує в Європі від 400 до 1200 євро. Але тим, хто має бажання розвивати сільський туризм, не треба боятися труднощів, а пробувати. Варто придумати якусь цікавинку, щоб садиба запам’яталася. На Тернопільщині є кілька садиб, що пропонують поселитися у них, але поки що нічим не виділяються. Нічліг та смачна їжа — це добре для початку, але треба запропонувати ще щось унікальне. Мій знайомий, скажімо, започатковує зелений туризм із риболовлею. Можна розвинути туризм на базі пасіки, на основі якогось ремесла — скажімо, плетення кошиків з лози, гончарства. Бачив, як один господар-іноземець на Закарпатті започаткував зелений туризм з гастрономічною «родзинкою» — вирощує свиней і виготовляє смачні ковбаси, щедро частує ними гостей. За кордоном зелений туризм надзвичайно розвинутий — майже у кожному селі є оселя, де можна зупинитися. Агротуризм у Європі розглядають як додатковий заробіток. В Україні за зелений туризм чи відкриття невеликих ферм беруться лише фанати й ентузіасти. І не через те, що важко конкурувати з великими компаніями, які продають молоко та м’ясо, а тому, що складно «ламати» ментальність українців, які не розуміють, що краще з’їсти сто грамів натурального продукту, аніж кілограм штучного. Є магазинні продукти для масового споживача, а є екопродукти, в які господар вкладає свою душу.