«Дерева – це вірші, що пише земля на небі. Ми валимо їх і перетворюємо на папір, щоб записати на ньому свою порожнечу», – так писав відомий арабський письменник і філософ Халіль Джебран. Ми неодноразово зауважували, що дерева бувають схожими на людей. Зрештою, дерева – як люди, вони лише помирають стоячи, – пише Свобода.

За останнє десятиріччя на Тернопільщині зникло близько десятка ботанічних пам’яток природи. Одні всохли, інших через різні причини зрізали. Так, у с. Рай, що на Бережанщині, всох 700-річний дуб Богдана Хмельницького, а у березні  2017 р. у Бучачі розкололася 600-річна Золота липа, яка у 2011 р. на Всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України» в номінації «Історичне дерево України» посіла третє місце. Здавалося б, то й що, двома деревами менше, але разом з ними зник цілий пласт історії, бо з цими деревами пов’язано багато легенд і переказів. Зокрема, про те, що у с. Рай під тим дубом у 1649 р. відпочивав Богдан Хмельницький, а у Бучачі під липою у жовтні 1672 року підписали Бучацький мирний договір між Туреччиною і Річчю Посполитою. Ці дерева були не лише ботанічними й історичними пам’ятками, вони стали й туристичною родзинкою нашого краю.

Всохла ще одна ботанічна пам’ятка природи –  Почаївська липа, який було понад 400 років. За легендою, її посадив святий Іов ще у 1595 році. Але, незважаючи на те, що дерево всохло, воно й нині слугує людям і прочанам. Над стовбуром народні умільці спорудили шатро з хрестом, а всередині стовбура облаштували невеличку капличку з образом.  Тож можна сподіватися, що кількість бажаючих відвідати таку святиню лише зростатиме. Адже відомо, що  найбільша енергетика – під склепінням дерева і церкви.