Українські заробітчанки розповіли про свої роботи закордоном та чому більше не можуть повернутися до рідної домівки.

За словами жінок, котрі тривалий час працюють закордоном – не можуть повернутися додому, бо там їх вже сприймають як гостей.

“Я вже тринадцять років в Італії. Додому їжджу тільки в серпні, коли у відпустку. Там син, онук. Але нудьгують вони за мною? Ми вже відвикли від сім’ї, і вони від нас теж. Сприймають, як гостей. Гроші беруть, як ніби так положено”, – розповіла 48-річна Марія.

Жінка також розповіла, що у неї не складаються відносини з італійськими чоловіками, оскільки “усі нормальні вже одружені, а розведені не потрібні”.

Інша заробітчанка, 54-річна Наталя, поділилася своїми враженням та розповіла, що її дратує в місцевих чоловіків.

“А у мене чоловік – італієць. І ми з ним часто сваримося. Він все робить не так. Мене це бісить.

Була вдома у дітей два тижні. Відчувала себе чужою і самотньою. Захотілося назад в Італію, де кожен день розмірений і передбачуваний: працюєш – отримуєш гроші. В Італії у мене якась стабільність. В Україні – постійне очікування кращого і відсутність грошей”, – підкреслила жінка.

Історія третьої заробітчанки, 49-річної Анни, виявилася доволі сумною.

“Я перші десять років працювала в Італії, щоб побудувати будинок. Мріяла, що буде синові. А він одружився і пішов жити на квартиру.

Чи не хоче жити в селі. А для чого мені такий великий будинок? Як його опалювати взимку? Може онукам хоча б буде”, – уточнила вона.

Також Анна пояснила, чим відрізняються українці, які живуть за кордоном, і які туди не їздили.

“Наші люди хочуть, щоб все змінилося на краще, але самі ще не хочуть мінятися. Їм так комфортно. Щоб прийшов хтось і зробив все.

Замість цього ми, заробітчанки, все самі собі напрацювали, важкою працею і безсонними ночами. З кожним роком повертатися все складніше”, – додала Анна.