Українські шанувальники архітектури часто із заздрощами згадують палаци, замки та фортеці Західної Європи. Розкішні, пафосні, а головне – добре збережені. Нам пощастило менше. Розташовані на перехресті світів українські твердині впродовж усього свого існування потерпали від численних набігів, воєн, міжусобиць. Інколи взагалі дивуєшся, як в таких умовах їм вдалося не перетворитися в груди каміння, але тим вони і цінніші. Тим більше потребують шани та піклування.
Усе сказане вище вповні стосується і Збаразького замку – фортифікаційного дива в Медоборах, твердині, мури якої щедро окроплені кров’ю тих, хто її відважно штурмував, і тих, хто її героїчно обороняв.
Замок-предтеча
Говорячи про нинішній замок у Збаражі, не пасує оминути і його предтечу, від якого сьогодні залишилися хіба оборонні вали та кілька каменюк.
Старозбаразький замок, як його нині називають, постав ще в далекі літописні часи, очевидно, на місці давньослов’янського городища. Дерев’яне укріплення було достатньо надійним, аби оборонитися від захланних сусідів, але надто слабким, аби встояти під ординськими стрілами. Замок було вщент зруйновано і знадобилося майже двісті років, аби син Ольгерда Гедиміновича князь Дмитро Корибут не взявся зводити нову твердиню на березі річки Гнізни. Однак і він виявився не настільки міцним, аби спинити татарську стихію.
У 1435 році князю Федору Несвіцькому було даровано право спадкового володіння Збаражем, а його нащадки змінили своє прізвище на Збаразьких. Уже при Збаразьких кам’яний замок було оточено потужними фортечними стінами, які теж не встояли перед навалою ворогів.У 1474 році орда хана Айдора знищила замок майже дощенту. Збаразький замок був відбудований, однак знову став ласим шматком для татарів. Останню крапку в існуванні замку у 1598 році за часів володіння нею Іваном (Янушем) Збаразьким поставила масштабна турецько-татарська навала, після якої від твердині залишилися одні руїни.
Попри всю буремність і трагічність існування Старозбаразький замок цінний для української історії насамперед тим, що звідси вийшов знаменитий рід Вишневецьких, який веде свою ґенезу від князів Несвіцьких-Збаразьких. Власне без Вишевецьких неможливо уявити історію нового Збаразького замку, не менш буремну, аніж історію його попередника.
Новий замок. Естафета будівничих
Після останнього руйнування Януш Збаразький, певно, вирішив, що на проклятому місці вкотре відбудовувати замок не годиться. Нині про «стару цивілізацію» у сучасному передмісті Збаража нагадує оборонна Преображенська церква, зведена Янушем Збаразьким 1660 року неподалік зруйнованих і покинутих мурів.
Януш Збаразький помирає у 1608 році, залишивши збаразькі землі і початки будівництва нового замку у кількох кілометрах від покинутих руїн у спадок своїм синам Юрію та Христофору. Саме Христофор у 1612 році під час подорожі Італією знайомиться з архітектором Вінченцо Скамоцці, вельми знаним на той час фахівцем, який творив у Венеції, Віченці, Бергамо, Падуї та інших італійських містах, а також спроектував «ідеальне місто» Пальма Нуова. У Скамоцці Христофор Збаразький замовляє проект нового замку.
Втім італієць, одержимий своєю ідеєю ідеалу та краси, трохи упустив військовий функціонал споруди, який замовники природно вважали не менш важливим. Тож початковий проект Скамоцці «palazzoinfortezza» (палац у фортеці) довелося відкоригувати. Остаточного вигляду твердині надавали не менш знані європейські військові будівничі голландець Генріх ван Пеента італієцьАндреа дель Аква. Христофору так і не вдалося побачити своє дітище у повній красі. Він помер у 1627 році і відповідальність за добудову замку цілком лягла на його брата Юрія. Проте через чотири роки помирає й він, а недобудований замок переходить у володіння племінника Збаразьких Януша Вишневецького, а через кілька років до його сина Дмитра.
Розпочався новий етап будівництва замку і зміцнення вже існуючих фортифікацій: башти по кутах оборонних стін зменшили по висоті і перетворили на бастіони, на яких розташовувалося близько 50 гармат. Всередині двору збудували каземати, а відстань між ними і кріпосними стінами засипали землею, щоб виключити можливість пролому стінобитними знаряддями під час облоги. Таємний підземний хід вів із замку в монастир бернардинів, який розташовувався в міській частині Збаража. Хоча останнє твердження більше нагадує легенду, притаманну чи не кожному замку.
Новозбудований замок із внутрішнім палацом відобразив найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Оборонні функції несли казематні вали, чотири бастіони та рів, наповнений водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовані каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.
Щодо двоповерхового палацу, то його збудовано у стилі пізнього ренесансу. Головний вхід до палацу акцентувався балконом на кам’яних колонах. Фасади казематів витримані теж у ренесансних формах.
На подвір’ї, у північному куті є 70-метрова криниця. Дещо пізніше було добудовано два крила над частиною казематів, що прилягали до палацу. Таким чином замок набув Т-подібної форми.
Буквально через кілька років, як твердиня набула свого викінченого вигляду, сталася подія, завдяки якій Збаразький замок увійшов в історію. На початку літа під його мури підійшло багатотисячне військо Богдана Хмельницького та його татарських союзників. Розпочалася легендарна багатотижнева облога Збаража – один з ключових моментів козацької війни.
Часи відваги і зради
Облога Збаразького замку є кульмінаційною подією роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем» та однойменного фільму, який з успіхом пройшов і в Україні. Однак самі епізоди штурму знімалися не у Збаражі.
Отож, пройшовши тріумфальною ходою Брацлавщиною та Волинню козацько-татарські загони підійшли до Збаража, куди відступили загони шляхти під орудою Яреми Вишневецького, одного з найсуперечливіших діячів в історії України і Речі Посполитої в цілому. І якщо союзниками українців виступали татари, то пліч-о-пліч з польськими вояками йшли німецькі та угорські найманці.
Орієнтовно 15-тисячне військо Вишневецького укріпилося у фортеці, аби обороняти її від значно переважаючих сил наступаючих. На боці козаків була чисельність і відвага. На боці шляхти – відвага і замкові мури. Замок був чудово пристосований до втримання оборони, із його стін одночасно могли вести вогонь 80 стрільців. Орієнтовно стільки ж бійців могли стріляти з чотирьох бастіонів. Лабіринти підземель уможливили комунікацію із зовнішнім світом, та й довколишній рельєф був на користь оборонців.
Проте до середини липня військо Хмельницького перекрило всі канали комунікацій. У замку почалися голод та епідемії. У такій ситуації польський король Ян ІІ Казимир особисто повів військо на порятунок оточеним у фортеці. Дізнавшись про це, Богдан Хмельницький, залишивши під Збаражем кілька полків під командування наказного гетьмана Івана Чорноти, повів 60-тисячне військо назустріч королівській армії. Під час генеральної битви під Зборовом Хмельницький тріумфував, однак уже традиційний «фортель» викинув ненадійний союзник хан Іслям Гірей ІІІ. Не бажаючи радикального зміцнення позицій Хмельницького, він пішов на домовленості з королем, принагідно виторгувавши для себе велику контрибуцію. У такій ситуації гетьману не залишалося нічого, як піти на підписання Зборівського миру, який, зокрема, передбачав і зняття облоги зі Збаража. Політичні аспекти цього документу і його наслідки – тема іншої розмови.
… Сьогодні, йдучи хвилястими алеями мальовничого парку до фортечних мурів Збаразького замку, навіть не уявляєш, скільки крові прийняла у себе ця земля. За час 42-денної облоги тут відбулося 16 битв і 27 локальних сутичок. За підрахунками Михайла Грушевського, під час Збаразько-Зборівської кампанії кожна зі сторін зазнала 50-тисячних людських втрат. І хоча нинішні історики ділять ці цифри майже навпіл – втрати однаково вражають. До речі, саме у боях за Збараж загинули легендарний полковник, герой знаменитої думи Нестор Морозенко і полковник Кіндрат Бурляй, був важко поранений Іван Богун. Своєю чергою, польський хроністСамуель Твардовський відзначав, що невдовзі майже всі оборонці, які вціліли, померли від наслідків голоду.
Але описана облога не стала кінцем Збаразької твердині, хоча суттєво її понівечила. Мине 26 років і на Галичину та Поділля рушить багатотисячне військо під проводом турецького візира Ібрагіма Шишмана. Потерпівши поразки під Львовом і Теребовлею, воєначальник раптово помирає від серцевого нападу (дослідники не виключають отруєння). На заміну йому Порта ставить іншого полководця – Ібрагіма Шайтана. Його військам вдалося доволі легко взяти замок, скориставшись зрадою. Замкова челядь, яка кількісно переважала військову залогу, сподіваючись на турецьке милосердя, відкрила ворота і навіть видала туркам французького капітана де Сотела, який командував обороною. Втім милосердя не настало. Нападники, потрапивши у замок вирізали всіх, хто потрапив їм на очі. Саму ж твердиню зруйнували. Після цієї трагедії Збаразький замок було відновлено, однак він уже ніколи не мав важливого оборонного значення.
Запустіння і порятунок
Відновленням замку займався князь Дмитро Вишневецький, який оформив його як придане своїй доньці Софії, що вийшла заміж за старосту підляського та кам’янецького Вацлава Лещинського. Уже від нього наприкінці XVII століття замок перехолодить до представника могутнього роду Потоцьких. Великий коронний гетьман Йозеф Потоцький отримує споруду як придане за дружиною Вікторією Лещинською. У цей час в замку проводилися незначні зміни з метою перетворити твердиню у вишукану резиденцію. Однак спокійне існування замку тривало недовго, вже в роки Північної війни (1700-1721) у ньому розквартирувалося шведське військо, після перебування якого і відповідних наслідків у Потоцьких остаточно відпало бажання знову відновлювати палацові красоти. До речі, у 1707 році тут дорогою до Жовкви на зустріч з польським королем Августом ІІ зупинялися Іван Мазепа та Петро І.
Так Збаразький замок виглядав після військових лихоліть поч. ХХ ст. В’їздна брама
Коли Потоцькі остаточно втратили інтерес до замку, він часто переходив із рук у руки. Знаний генерал Юзеф Бем навіть на якийсь час перетворив його на… цукровий завод. Наприкінці XIX століття Збаразький замок був викуплений Тадеушем-Владиславом Нємєнтовським, який відважився його реставрувати. Однак на перешкоді стала Перша світова, під час якої в замку розміщувалися військові гарнізони, що завдало чимало нових руйнувань споруді, яку тільки-но почали рятувати.
У 1935 році реставрацією Збаразького замку зайнявся польський Союз офіцерів запасу, але цим намірам перешкодила нова війна. Після війни, в роки радянської влади, у Збаразькому замку спершу, за страшною традицією багатьох західноукраїнських замків, розташовувалася катівня НКВД. Потім засідали різні громадські організації та дитячі гуртки, був навіть спортивний комплекс.
Справжнє відродження замку почалося лише в 1994 році, коли на його базі було створено Збаразький державний історико-архітектурний заповідник.
Нове життя твердині
Існує кілька причин, через які Збараж мусить бути об’єктом, обов’язковим для відвідин кожним, хто цікавиться історією та привабами свого краю. Окрім того, що містечко зі своїми розкішними і не зле збереженими пам’ятками, чарівними краєвидами та затишком розкішного парку являє самостійну цінність, тут можна доторкнутися думкою до величних подій минувшини, почути її мелодію, в якій переплетено цокання копит татарської кінноти, шелест крил на латах польських гусарів і карбовані кроки козацьких полків.
І – що важливо – перебування у Збаразькому замку дарує надію, що не все у нас так зле із збереженням давніх пам’яток. Шанси на порятунок є. А коли є ще й щире бажання, то і кошти знайдуться. У 2005 році було створено Національний заповідник «Замки Тернопільщини», центром якого власне став Збараж. З того часу тут ведуться наполегливі роботи, завдяки яким замок відреставрували і зробили вельми привабливим для туристів.
Сьогодні Збаразький замок – це повноцінний мультиекспозиційний музей. У залах замкового палацу експонується більше двох сотень пам’яток сакрального мистецтва, серед яких унікальні давні ікони західної школи та кисті українських майстрів. Серед колекції дерев’яної скульптури XVI-XIX століття вирізняються величні роботи «Монах», «Єпископ» та «Апостол», які, за припущенням, можуть належати різцю Іоанна-Георга Пінзеля.
Протягом 2012-2016 років у відреставрованих палацових залах відкрилися Велика Зелена і Мала Жовта вітальні, де продемонстровано інтер’єр магнатського помешкання. Охочі зможуть полинути в життя князів-власників замку в Оливковій і Блакитній їдальнях, Мармуровому холі, камінному та дзеркальному залах, внутрішньому дворику. Смаки поціновувачів живопису безперечно мають задовільнити давні портрети, надані для експонування Львівським історичним музеєм чи роботи новітніх майстрів, зокрема серія масштабних портретів козацьких полковників.
У жодному разі не можна оминути збаразькі підземелля. У цих кам’яних лабіринтах чи не найкраще відчуваєш дух далекої епохи. Принагідно там можна оглянути експозицію зброї та середньовічних тортур. Цікаво, що більшість знарядь катування було призначено для жінок. Очевидно, тодішні чоловіки були свято переконані, що своїми гіпотетичними збитками жінки завдають більше шкоди і руйнувань, ніж мужі своїми безконечними спустошливими війнами.
Показово, що у Збаразькому замку не ставляться до своєї роботи формально. На відновлених замкових стінах не знайдеш банальних «ксероксів» чи казенних «історичних» плакатів. Натомість демонструють оригінальні виставки, розраховані на різні вподобання.
Не може не вразити велика колекція дерев’яних скульптур Володимира Лупійчука, безперечно видатного українського різьбяра, з кожної роботи якого до нас долинають яскраві історичні образи. Не менш захоплює виставка макетів дерев’яних храмів Західної України львівського художника Михайла Яськовича, у чиєму доробку понад 500 церков-мініатюр, створених за зразками кращих сакральних споруд нашого краю. У замкових залах діють як постійні виставки, так і змінні експозиції. Тож, коли пощастить, є шанс натрапити на справді унікальні твори мистецтва, які не побачиш будь де і будь коли.
А поза тим ентузіазму працівникам заповідника не позичати. І хоч у палаці працює понад два десятки експозиційних майданчиків, розумієш, що це ще далеко не все, що можна буде побачити у Збаражі через рік, п’ять чи десять. Але це зовсім не означає, що мандрівку варто відкладати. До Збаража однаково захочеться повернутися.
Як добратися з Тернополя
Потягом
Електропотяги Тернопіль-Ланівці, що курсують через станцію Збараж, відправляються двічі на день – о 09.15 та 21.15
Автобусом
Автобуси на Збараж відправляються з приміського автовокзалу (вул. Білогірська, 1). Середній інтервал – 15-20 хв.
Автомобілем
Їхати дорогою Тернопіль-Рівне. За селом Лозова звернути праворуч, у напрямку на Збараж-Ланівці. Відстань – 25 км.
