31 грудня, і відчуття безчасся. Чи то позачасся… Словом, враження, що щось вже завершилось, а щось має розпочатись. А ми зараз перебуваємо у такій собі приймальні, передпокої, залі очікування, перед тим, як потрапити кудись далі, – до кабінету директора (лікаря, психолога чи навіть самого Президента). А може заскочити у той останній вагон поїзда, що от-от має відправитись, чи в останній момент пройти контроль на літак, що летить саме туди, куди нам найбільше хотілося б?
Отож ми й очікуємо собі у цьому невизначеному місці, запаковуючи новорічні подарунки і відварюючи овочі для олів’є. Чи нічого не відварюючи і не готуючи, – просто валяємося на дивані з книжкою. Хоча такий спосіб проведення вільного часу, напевно, скоро взагалі відійде в минуле. Тепер кожна хвилина, вільна хіба що від якихось супер-нагальних справ, присвячена Інтернету: постам у Фейсбуці, фоткам в Інстаграмі, стікерам в Telegram, повідомленням у вайбері. Навіть смс поступово втрачають свою популярність і актуальність, якщо це, звичайно, не розсилка з банку про нарахування зарплати!
Дивлячись на те, що останніми днями напередодні Нового року оприлюднюють на своїх сторінках в Інтернеті оточуючі, мимоволі виникає захоплення людьми: встигли, зробили, здобули, перемогли, побували, відвідали, видали книжки і захистили докторські, переїхали в нові помешкання і відкрили нові бізнеси! А коли починаєш думати про себе в цьому контексті, жодних інших слів, окрім жив, працював і відпочивав, любив і дуже сильно любив, сперечався і погоджувався, радів і сумував, плакав і сміявся, купався в морі й мочив руки в озері, читав книги і дивився фільми (більше мультики), гуляв із собакою, робив необдумані покупки і неочікувані подарунки, – до голови не приходить. І жодних підкорених висот на зразок із простого «вайзера» стати «супервайзером» чи із рядового менеджера – керівником відділу…
Але в кожного своє, і залишається просто щиро тішитись тими, хто першого січня заповнює дошку візуалізації, складає лайф-плани, заповнює щоденник із завданнями на рік наперед, і тридцять першого грудня з гордістю викреслює виконані пункти. Очевидно, саме для цього і придумали це тридцять перше грудня! Хоча, напевно, все в цьому плані набагато простіше, просто ми ще так багато чого не знаємо, незважаючи на те, скільки таких тридцять перших грудня нам довелося прожити. І дай Бог нам ще багато їх мати у себе попереду. Щасливого Нового року!
Олена Лайко, «Тернопільська Липа»
