1 листопада 1918 року на території Галичини, Північної Буковини та українських повітів Закарпаття постала Західноукраїнська Народна Республіка. 100 років тому відбувся історичний перелом і неймовірна, на той час, спроба відновити українську державність. Багато українців тоді, так як і на початку 90-их виборювали свою незалежність і їм це вдавалося завдяки непереборному бажанню і великій силі волі.

Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки – це була неймовірна спроба об’єднати Україну. Й тому вже у 1919 році відроджена Західноукраїнська Народна Республіка возз’єдналася з Українською Народною Республікою, і виступила одним фронтом на захист української державності на спротив окупації зі Сходу і Заходу.

Історія має властивість повторюватися. І сьогодні ми знову стоїмо на вістрі боротьби за територіальну цілісність нашої держави. Як тоді, так і тепер ворог у нас один – російський окупант. Утім, і цю боротьбу ми виграємо, бо українці інакше не вміють. Відчуття волі та жага до свободи – у нас в крові й закладена нам від діда-прадіда.

У 2014-ому ми були не готові, коли російський агресор завдав нам болючого удару, тимчасово окупувавши Донбас й анексувавши Крим. Але тепер ситуація кардинально змінилася. Ми робимо правильні кроки в питаннях відновлення української армії. І коли говоримо, зокрема, про відновлену 44-ту тернопільську артилерійську бригаду, говоримо про відродження української державності.

І сьогодні понад 5 тисяч військовослужбовців з Тернопільщини – спадкоємці традицій Українських січових стрільців, Української Галицької Армії, УПА захищають нас на східному фронті. Й тому наше завдання – не повторити помилок минулого й здійснити спільні кроки щодо об’єднання навколо власної історії, мови, віри, навколо державного прапора України, нашої армії і спільної перемоги над російським окупантом.