В дворі бабця б’є дитину за те, що та, граючись, полізла в пісочницю і засунула туди руки.

— Ти шо зробила, я шо тобі говорила, зараз ти получиш.

Бабця — велика, рука — тяжка, дитина голосно плаче на весь двір. Збираюсь і йду говорити.

— Ви знаєте, що не можна бити дітей, що дівчинці боляче, що в неї лишається травма потім…

— Нічого їй не боляче! Я її б’ю і буду бити. Я їй маю якось пояснити, щоб вона туди не лізла.

— Ви б хотіли, щоб вам так хтось пояснював? Щоб вас били і ви плакали? То чому ви робите таке дитині?

— Бо я маю право! Я її люблю, тому б’ю.

— Ні, ви не маєте права. Прочитайте, будь ласка, Конституцію, Сімейний кодекс, закони…

— Нема ніяких законів. Є Біблія. Там написано, що не можна для дитини шкодувати різки! В притчах Соломона вказано, що дітей треба бити.

— Ви ж розумієте, що я би зараз мала повідомити про насильство над дитиною у відповідні структури.

— То, шо ви кажете, є за границею, а в нас таке ніхто не робить.

— Робить. Будь ласка, перечитайте правовий захист дітей від насильства та перегляньте своє ставлення.

— Не треба мені законів, я роблю так, як каже Бог. Я її била і буду бити.

Джерело: “Про.Те”