Звичайно, що все воно так: 16 листопада в Україні – День працівників радіо, телебачення та зв’язку, 13 лютого – Всесвітній День радіо, щоправда, ще досить юний і маловідомий, якщо згадати, що проголошено його було лише в 2012 році на Генеральній конференції ЮНЕСКО. Але є ще одна дата в календарі історичних дат, пов’язана з радіо. Вважається, що 7 травня 1895 року фізик Олександр Попов презентував світові свій винахід – перший радіоприймач і продемонстрував його роботу.
Хоча, звичайно, ця версія подій, як і все в нашому житті, зараз піддається критиці, мовляв, перший сеанс радіозв’язку здійснив першовідкривач радіохвиль Генріх Герц, а приймач Попова був тільки вдосконаленою модифікацією приймача Олівера Лоджа. Можливо, все це й справді історично точно та достовірно. Однак у суперечки історичні, а тим більше наукові, входити зараз немає жодного сенсу, – ми події сучасної історії з важкістю трактуємо однозначно, що вже говорити про те, що відбувалося давно, та й не з нами! Однак у будь-якому випадку, завдяки цим вченим – їх досягненням, праці, поразкам та перемогам над собою, їх ідеям, амбіціям та здобуткам –ми маємо радіо і любимо й досі його слухати, незважаючи на наявність інтернету та інших нововведень сучасності. І неважливо, з 7 травня 1895 року це відбувається офіційно чи з якогось іншого дня!
Радіо – особливий світ, у який заходиш одного разу, відчинивши двері – сміливо чи несміливо, постукавши чи ні, а потім вже вийти з нього ніяк неможливо. І залишається лише у ньому (з ним, поруч, біля, неподалік, разом) жити.
Радіо – можливість голосом доторкнутися до когось (в ідеалі – до кожного, хто слухає), сказати те, що думаєш – щось важливе чи не настільки глобальне, але іноді саме те, що комусь нагально, саме в цей момент треба почути, і при цьому залишатися невидимкою, – просто думкою, яка повисла в повітрі, але зачепила (чи не зачепила) чиєсь серце.
Радіо – це пісня чи мелодія, яка прозвучала саме в цю хвилину – доречно чи не дуже доречно, але іноді і настільки «в тему», що, здається, саме завдяки цим нескладним нотам чи простим словам рішення «так» чи «ні» прийшло до тебе само і відразу.
Радіо – це коли, окрім мікрофону у крихітній студії, не помічаєш ні стін, ні простору, ні часу, але відчуваєш цілий світ, який живе довкола, чує, як ти дихаєш, думаєш, говориш, посміхаєшся, плачеш, коли тремтить твій голос і неможливо витиснути ні слова, або коли просто нереально втриматися від сміху, але весь цей безмежний широкий світ, який ти тільки уявляєш чи навіть не можеш собі й уявити, сміється й плаче разом із тобою.
Дякую Вам, за цей безмежний світ, дорогі друзі-радійники!
Олена Лайко, «Тернопільська Липа»
