Напевно, весняний годинник цього року якось не на жарт поспішає. Зламався, очевидно, і ніхто не може полагодити. От погляньте самі: березень ще був як березень, а квітень пролетів так, наче секундні стрілки, замість секунд, хвилини відраховували. Чи просто механізм зіпсувався, й інтервали між точками відліку секунд стали якимись коротшими. Відтак, може через те, що Паска цього року була ранньою, чи погодні катаклізми, під час яких із зимових чобіт довелося відразу перевзуватися у босоніжки, свою роль відіграли, але травень прийшов якось на диво швидко. 
На календарі – перше число, а відчуття травня – немає. Навпаки, дивлячись на термометр, який показує майже плюс тридцять (двадцять вісім сьогодні станом на 15-ту годину, якщо вже бути до кінця відвертим), складається враження, що це – перше червня, і зовсім ніяка не весна, а вже літо, і канікули, і завтра в школу іти не треба. Однак таки потрібно з огляду на те, що цьогоріч, вперше за купу років, друге травня – робочий день. Добре, що це такий вже й не дуже пафосний день, як, скажімо, 8 березня, – «післясмак» першого травня, як можна його назвати. Тому умовний рефлекс чи то стереотип на вихідний, сформований щодо другого дня третього весняного місяця не настільки кардинально впливає на психологічний та моральний стан людини. А от для її, тобто, людини, фізичного стану і трьох останніх днів квітня плюс першотравень, проведених на городі чи дачі, цілком достатньо, аби відчувати напруженим і перевтомленим кожен м’яз рук, ніг, спини, поясниці і вже просто хотіти виходити на роботу, до рідного кабінету та комп’ютера, де можна спокійно дивитися в монітор, а не на шорсткі бульби картоплі, які терміново потрібно закинути в землю, попивати каву під мирне гудіння принтера і ще цілих чотири дні, враховуючи суботу, яку відробляємо за тридцяте квітня, відходити від трудових подвигів.
Та що тут люди, втомлені авітамінозом, цейтнотом і чи не одвічним дисбалансом між «хочу» та «не хочу», «можу» та «не можу», «треба» та «вже більше ніяк неможливо». Природа теж якось не здатна визначитися, що їй робити за таких умов. Погодьтеся, що коли першого травня розпустились конвалії, відцвітають яблуні та каштани, про аличу та вишні взагалі вже можна не згадувати з їхнім цвітом в середині квітня – вже плоди почали зав’язуватися, виглядає якось дико. Розпочався масовий виліт хрущів, які традиційно активно «підтягуються» до нас десь на середину травня. І навіть колорадські жуки вже з’явилися!
А бузок!!! Його буяння розпочалося ще на минулому тижні, тобто, наприкінці квітня, а не традиційно – травня, коли учні здавали шкільні екзамени і вишуковували серед бузкового цвіту, який несли вчителям на іспити, щасливі п’ятипелюсткові квіточки. Все, можна про це забути!. Та й традиційні травневі тюльпани та білі нарциси вже теж цього року до травня та екзаменів з Останнім Дзвінком не дочекалися.
За народним календарем першого травня відзначається день святого Косми, єпископа Халкідонського. Вважался, що з цього дня вже можна висаджувати різні овочі. У давнину з цього приводу говорили: «Сій моркву і буряк на Кузьму». Ага-ага! Порядні господині вже давно все посадили. А якщо й ні, то краз саме закінчують!
Щодо температурних рекордів, то +32 і повний штиль – таку погоду анонсували на перше травня в 2012 році. Хоча сайт «Синоптик» інформує про максимум температури в Тернополі (плюс 25,9 градусів) в 1977 році, а мінімум, до речі, – півтора градуси морозу – в 1959-му.
А грози! Травень завжди відрізнявся першими грозами, яких чекали і чекали чи не до кінця місяця. А цього року?! Вже перший день травня так би мовити «замельдувався», – і гриміло сьогодні в Тернополі, і блискало, і дощ ішов такий собі гарненький з великими краплями. І дороги, кажуть, позаливало, – не пройдеш, не проїдеш.
Але що ми тут зі своїми дорогами та калюжами, як у Франції взагалі напередодні першого травня сніг випав! Нормандію бідолашну повністю засипало снігом, і це після 27-градусної спеки, яка панувала в квітні, по квітучим деревам та кущам. Можна тільки поспівчувати місцевим фермерам щодо врожаю!
Але ми наразі в цьому плані сповнені оптимізму – хоч щось на дачах та городі вже вдалося зробити, і додому усі учасники цієї акції із трудового прориву після зимової пасивності (не згадуємо наразі про порядних господинь, які ще з січня на підвіконнях розпочали розсаду вирощувати) повернулися втомленими та задоволеними від відчуття виконаного обов’язку та усвідомлення усіх масштабів проробленої роботи. Картоплю посадили, – і добре. А все решта якось буде. Травень же тільки розпочинається! Лише перше число на календарі.
Олена Лайко, “Тернопільська Липа”
