Зимове місто – настовбурчене, наче горобець, який хитається на голій гілці під поривами їдкого лютневого вітру, тримаючись з усіх сил, аби не впасти…
Зимове місто – наїжачене закіптявілими димарями і обмерзлими списами кущів, аби протистояти цією непевною зброєю нападам сезонної депресії, коли хочеться просто зачинити двері, вимкнути Інтернет, накритись м’яким пледом і заховатися від усіх з чашкою гарячого шоколаду.
Зимове місто – насуплене, як директор школи, який, наче злісного хулігана за кнопку на вчительському кріслі, хоче висварити вогкий холод, що просочується у щонайменші шпаринки стін, аби вколоти крізь них своїм тонким жалом.
Зимове сумно місто зітхає, втомившись від марної боротьби з перепадами атмосферного тиску, температури та погодними явищами, коли то дощ переходить у сніг, то сніг – у дощ, а дороги в результаті перетворюються на незрозумілу суміш із піску, льоду, води, що, ретельно збивається ногами, лапами, колесами і стає схожою на в’язкий холодець, до якого недосвідчена господиня забула додати желатину. Місто, зупинившись на краю проїжджих частин, знічено спостерігає, як ця каламуть летить йому просто в обличчя з-під авто, що стартують на слизьких перехрестях, і навіть не має сил пошукати в кишенях дворів білі носовички незатоптаного снігу, аби витерти ці брудні патьоки чи то сліз, чи то слів, чи то невиправданих надій і невиконаних обіцянок…
Зимове місто кліпає сліпими кватирками протягів, ляскає дверними пружинами на під’їздах, які дбайливі мешканці почепили, аби зберегти тепло, клацає зубами лопат, якими відповідальні двірники намагаються довбати лід на тротуарах, поскрипує «гармошками» тролейбусів, шкіра на яких від холоду настільки задубіла, що не згинається навіть на найкрутіших тернопільських поворотах.
Зимове місто – сіре, як похмурий день, що закутався у низькі кошлаті хмари, наче у старе демісезонне пальто з обдертим песцевим коміром, і ніяк не може зігрітися. Воно немов застигло в очікуванні чи випадково задрімало, замріявшись про синє сліпуче небо, під високим куполом якого теплий травневий легіт зриває пелюстки білих хмаринок і пришпилює їх на лацкан світло-зеленого плаща міських парків та скверів, у який воно обов’язково одягнеться з приходом весни…
Олена Лайко, “Тернопільська Липа”
Фото Ярослава Маслюка
