Не дивлячись на синдром Дауна, у свої 13 років Ромчик – досить активна дитина. Він грає у флорбол, чудово малює, гарно вчиться та обожнює кулінарію. В усіх домашніх справах хлопчик – незамінний помічник для батьків.

Життя кольорове попри всі труднощі, із якими нам доводиться зустрічатися. До Міжнародного дня захисту інвалідів – 3 грудня – «RIA плюс» підготувала соціальну акцію – цикл мотиваційних публікацій про те, як живуть особливі дітки, яких успіхів вони досягають завдяки підтримці рідних і небайдужих людей. Ромчику Гороховському цього року виповнилося 13. Від народження лікарі діагностували у нього синдром Дауна. Незважаючи на свій стан здоров’я, хлопчик успішно навчається в школі, займається спортом та мріє про повноцінне життя.

Мама маленького тернополянина Ольга Гороховська розповіла про те, як родина знайшла в собі сили прийняти діагноз сина, навчилася жити з цим, розвиватися та не переставати досягати нових цілей. Спочатку був шок За словами жінки, вагітність у неї перебігала нормально. Вона здавала всі аналізи – і на ТОРЧ-інфекції, і генетичні захворювання. Неодноразово ходила на УЗД, але ніхто з лікарів не помічав ніяких патологій. У родині, крім Ромчика, є ще старший син Ігор. Він – як і всі здорові діти, тому ніяких негативних думок в період вагітності не було ні в неї, ні в чоловіка. – Коли народила синочка, лікарі спочатку не могли нічого зрозуміти, дивилися то на мене, то на нього, потім зробили аналізи і повідомили нам, що в дитини синдром Дауна, – розповідає вона. – Для нас це був шок. Я довго не могла прийти до тями. Крім гіпотонії м’язів, у сина ще й з’явилася пневмонія, тож нас відправили у відділення патології новонароджених в обласну дитячу лікарню. Дуже вдячна лікарю Галині Павлишин за те, що підтримувала і врятувала наше сонечко. Змиритися з вироком лікарів було надзвичайно складно, зізнається тернополянка. Не було впевненості у майбутньому, на душі панували страх і розчарування. Допомогли заняття в «БебіКо» – Коли я йшла з візочком, мені здавалося, що всі навколо заглядають на нас, – каже вона. – Відчуття дискомфорту минало поступово, я шукала інформацію в бібліотеках, потім в Інтернеті. Із трьох рочків Ромчик почав відвідувати Тернопільську обласну громадська організацію «Центр сприяння дітям з синдромом Дауна «БебіКо». Вона стала для нас другою домівкою.

Керівник і викладач Ольга Гордієнко швидко знайшла спільну мову із сином. Ходимо туди й досі. Сюди приходять і інші батьки, у кого дітки мають такі ж особливості. У цьому колі однодумців розумієш, що ти не один, що життя прекрасне і треба радіти кожному дню і кожному новому досягненню своєї малечі. Зараз хлопчик навчається в 5-А класі Тернопільської спеціалізованої загальноосвітньої школи Тернопільської міськради. Обожнює спорт і флорбол За словами мами, Ромчик розуміє всі слова, сам вимовляє їх, щоправда не повністю, називає лише окремі склади. Читати йому складно, але він старається. Математика також дається нелегко. А от фізкультура – улюблений предмет. Учень також відвідує заняття із флорболу у ЗОШ №4. Нещодавно разом з іншими дітками брав участь у змаганнях. – У класі в Ромчика – шестеро учнів, – продовжує тернополянка. – Добре, що є діти сильніші за сина. Вони вміють гарно говорити, тож Рома весь час тягнеться за ними, це позитивно впливає на його розвиток. Вчителі в усьому підтримують батьків та дають практичні поради, як краще працювати з такими дітками. Родина Гороховських дуже любить подорожувати. Мандри приємно впливають і на Ромчика. – Він любить бувати у Карпатах, обожнює їздити на море, вміє навіть плавати, – посміхаючись говорить мама. – Дуже любить тварин. У бабусі в селі маємо собаку. Приїжджаючи туди, син зразу біжить з Джеком привітатися. Старший син Ігор в усьому підтримує свого молодшого брата. Хлопці живуть в одній кімнаті. Щоправда, Ігор вже навчається у вузі, однак на Ромчика завжди знаходить час. Він за нього – горою, наголошує пані Ольга. І борщ, і пельмені готує Ромчик у всьому допомагає батькам. Найбільше любить готувати їсти. Завжди з мамою на кухні. – Питає мене, що до якої страви покласти, радить, чого бракує. Вміє сам і борщ зварити, і пельмені ліпити, і навіть курку запекти в духовці, – тішиться жінка. Пані Ольга вважає себе щасливою жінкою і мамою. – Я мама сонячної дитини, недаремно їх так називають. Ромчик справді особливий, ми його всі дуже любимо. Знаєте, трапляється, що розізлишся через якусь дурницю, а він завжди підійде, обійме, поцілує, і на душі як чорні хмари розходяться. Такі дітки особливі. У них немає злоби чи негативну, вони наївні, позитивні, доброзичливі, – наголошує співрозмовниця. Тернополянка зізнається, що молодший син змінив їхнє життя, він усю родину згуртував та зробив людей добрішими.

– Нічого даремно не буває. Усім батькам, які мають особливих діток, я бажаю не замикатися в собі, а знаходити підтримку. Нині є багато організацій, куди ходять люди зі схожими проблемами. Не треба боятися ділитися і просити поради. Світ – не без добрих людей. І насправді їх набагато більше, ніж ми думаємо, – завершує героїня розповіді.