Напевно, багато хто із шанувальниць улюбленця телеглядачів, екс-резидента „Comedy Club Ukraine”, продюсера гумористичного шоу «Вар’яти», актора і телеведучого Сергія Притули дістає мало не «атак серця», дізнаючись, що він одружений. Більше того – щасливий батько непосидючого Дмитрика Сергійовича!
Історію про те, як, де і коли зустрів кохання свого життя, Сергій розповідав якось на сторінках про журналу «Тобі».
Отже, ще раз про кохання і сім’ю від Сергія Притули.
А як ви познайомилися зі своєю обраницею?
Ми разом працювали, Юля була моєю підлеглою. Вона знала, що таке субординація, і називала мене по батькові, що мені дуже подобалося. Тому й почав залицятися. За півтора місяця після першого побачення ми почали разом жити, а через три роки одружилися.
Якщо згадувати подробиці, то так вийшло, що через десять хвилин після знайомства я попросив Юлю… помити мені голову. І відбувалося все це у ванній кімнаті «Радіо Тернопіль». На той час я ще займався рекламою, і мені терміново потрібно було знайти людину для участі в акції. Знайомі порекомендували дівчину, я зателефонував до неї: «Це Сірий, знаєш такого?». Пояснив їй, що потрібно робити, і додав: «Зараз пів на десяту. Приїзди терміново на радіо. До десятої встигнеш – робота твоя!». Юля встигла…
А яка ваша участь у вихованні сина?
Це болюча тема. Я добре розумію, що для будь-якої дитини мама – то „номер один”, а „Вінні Пух і всі, всі, всі” – на другому плані. Дуже тішуся, коли ввечері повертаюся додому і моє чадо висить у мене на шиї й довго не відпускає. Але водночас бачу, що коли лечу за кордон у відрядження на 5-6 днів, дитина спокійнесенько без мене обходиться. А от якщо нашу маму забрати днів на два, то, боюся, це були б катастрофа й „армагедон”! Хоча абсолютно не ревную до того, що моя дитина на дружину реагує трохи інакше, ніж на мене. Шкодую тільки, що багато цікавих моментів із того, як малий росте, дорослішає, пропускаю через зайнятість.
А підгузки доводилося міняти?
Я не з тих татусів, які, побачивши брудний підгузок, кажуть: „О, какашка?! Фе!!!”. Хоча для мене це, у будь-якому випадку, був новий досвід. На початках, коли дружині треба було відлучитися на кілька годин, вона переживала, чи варто залишати на мене маля, бо я дуже непрактичний у побуті. Але зараз все нормально, просто у мене на всі ці процеси припадає трохи менше часу, аніж у дружини. Я прокидаюся о п’ятій ранку, йду на роботу, коли вони ще сплять, а повертаюся, коли вже час купати малюка. На нормальне спілкування із сім’єю, якщо немає корпоративів чи зйомок, залишаються тільки субота-неділя.
Який ви батько?
Все життя думав, що буду жорстким. А виявилося – навпаки: малий втікає від мами до мене, коли вона на нього трохи свариться. Відразу чути „Тато”, і син ховається в моїх обіймах. Тоді ми вдвох займаємо „кругову оборону” і не даємо, щоб нас ображали.
Народження дитини було спланованим чи „так сталося”?
Ми планували вагітність. Одружилися у вересні 2007 року й одразу після цього вирішили, що треба думати про „бебіка”. Правда, у мене тоді якраз почалися зйомки, тому аж через півтора місяця вирвалися в Прагу на чотири медових дні. Саме там і почали активно… працювати над нащадком. Відмовилися від алкоголю, ненормованого (читай, ненормального) робочого дня, вели здоровий спосіб життя. Десь місяці за три такого графіку наші старання були винагороджені. Дружина сказала про це дуже несподівано. Пригадую, ми гуляли ввечері, падав сніг, поволі тупцяли додому, і тут Юля повідомила, що ми скоро станемо батьками. Радості не було меж!
Які емоції вас переповнювали, коли вперше побачили своє дитя?
Народжували разом. До моменту пологів я не знав, хто в нас буде. Коли ми разом із Юлею приходили на УЗД, то попереджав лікарів, щоб не розповідали, хто в нас у животику „плаває”. Дуже хотів романтики, тому інтрига залишалася до останнього дня. Дружина, коли скуповувала необхідний набір речей, навіть не пошкодувала сімейного бюджету на рожеві та блакитні сорочечки, повзунки, шапочки…, аби тато не здогадався. Акушер, як Юля народила, підняв малюка й запитав: „Що, татусю, хочеш знати, хто в тебе?”. Я відразу: „Так”. „Ну, тоді почекай ще трохи”, – у відповідь. Перерізали пуповинку, поклали на повивальний столик, аж тоді пустили мене до дитини. У той момент зрозумів, що тепер живу не задля себе.
Якось ви обмовилися, що в майбутньому мрієте, аби сім’я стала ще більшою. Скільки ж дітей хочете?
Дуже шкодую, що ми так довго відтягували з поповненням. А то дитинча вже могло б до школи йти. Коли ж народився малюк, то я сказав дружині, що хочу ще! Ну, оптимально чотирьох, але як Бог дасть.
Олена Лайко, Катерина Новіцька
