Навіть люта січнева негода не завадила сотням земляків вийти на вулиці, щоб віддати останню шану своєму захиснику. Сьогодні кортеж із тілом Руслана Михайловича Беркити востаннє повернувся до рідного дому. Вірний син України, досвідчений воїн та люблячий батько, він повернувся «на щиті», залишивши по собі пам’ять про безмежну мужність та самопожертву.

Бойовий шлях Руслана Беркити розпочався ще у серпні 2014 року. Як учасник АТО, він боронив українську землю на Луганщині, одним із перших ставши на заваді ворожій агресії. Під час нетривалої перерви у військовій службі чоловік певний час проживав із родиною за кордоном, будуючи плани на мирне майбутнє. Проте серце патріота не дало йому залишатися осторонь, коли почалося повномасштабне вторгнення. Вже у перший тиждень великої війни він повернувся в Україну і 3 березня 2022 року приєднався до лав Національної гвардії України.

Доньки благали батька залишитися, але він був непохитним у своєму рішенні. Руслан Михайлович наголошував, що маючи бойовий досвід, він потрібен на фронті, адже Україна не має права програти цю війну. Його слова про те, що він воює, аби онуки ніколи не стояли на колінах, стали його життєвим кредо та заповітом для нащадків. На жаль, після важкої хвороби 3 січня 2026 року серце 48-річного захисника зупинилося.

Сьогодні, 8 січня, об 11:00 у селі Домаморич розпочався чин похорону. Для мешканців села Довжанка, звідки Руслан Михайлович був родом і де він знайде свій останній спочинок, було організовано спеціальний транспорт. Шкільний автобус курсував між селами, аби всі охочі могли провести Героя в останню дорогу. Громада схиляє голови у глибокій скорботі, розділяючи біль втрати з рідними та близькими. Подвиг Руслана Беркити назавжди залишиться в історії нашого краю як символ незламності українського духу.