Сьогодні, 27 травня 2025 року, у селі Качанівка відбулася скорботна церемонія прощання із загиблим Героєм – Павлищею Андрієм Романовичем. Солдат 127-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, 1975 року народження, віддав своє життя за Україну 21 травня – у день свого 50-річного ювілею. Трагедія сталася внаслідок важкого поранення, отриманого під час виконання бойового завдання.

Похоронний кортеж супроводжував тихий, безперервний дощ, і здавалося, що плаче саме небо, плаче земля, плаче вся Україна, оплакуючи свого відважного сина.

Провести Андрія в останню путь прийшли десятки людей: рідні, побратими, друзі, односельці. В повітрі панувала глибока тиша, сповнена сліз та нестерпного болю, який неможливо передати словами.

Андрій Павлища, можливо, не мав яскравого чи публічного життя. Він не будував грандіозних планів на майбутнє. Але коли до України прийшла велика біда, він не відступив. Він встав і пішов боронити рідну землю. Він боровся, як міг, скільки вистачило сил, а потім віддав найцінніше, що мав – своє життя. Тихо. Просто. Без пафосу. Як справжній чоловік. Як воїн.

Під час похорону отець Ростислав звернувся до присутніх зі словами: «Андрій, як і кожен із нас, намагався робити щось добре для України. І він від себе зробив найбільше — він віддав за Батьківщину власне життя».

На знак глибокої пошани та вдячності, синові загиблого військові передали Державний прапор України, яким була накрита труна – як останній батьківський дарунок. Сестра Андрія, пані Оксана, отримала Грамоту Пошани від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського – як подяку за гідну службу брата.

Світла пам’ять тобі, Андрію… Твоє ім’я назавжди вписане в серце України.
Молимось, щоб Господь прийняв воїна в Царство Небесне і дарував життя вічне та вічну пам’ять!