Вчений у галузі механіки руйнування матеріалів, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, ректор ТНТУ Петро Ясній впевнений, якщо в складних економічних умовах вищі навчальні продемонстрували сучасний менеджемент та здатність розширити європейський освітньо-науковий простір до нашого регіону, то у Тернопілля обов’язково є майбутнє!

Який куточок міста для Вас особливий?

Парк Шевченка, острівець закоханих – це ті місця, які найкраще репрезентують Тернопіль, його ідею міста, де гармонійно єднаються природа та людина. Саме сюди найчастіше ще студентами ми приходили відпочивати. А перші враження від Тернополя як від затишного, зеленого, чистого міста збереглися й досі.

Як змінилося місто з часів Вашої юності?

Я тричі ступав на тернопільську землю. Вперше потрапив у далекому 1968 році, коли став студентом Тернопільської політехніки, – тоді ще філіалу Львівського політехнічного інституту. Вдруге повернувся сюди  після армії, а втретє – після аспірантських  років та роботи и в Інституті проблем міцності НАН України у Києві. Через те, що були такі великі паузи, то можу оцінити зміни. І дуже прикро, що за останні десятиліття з карти міста зникли не лише сільськогосподарське машинобудування, а й високотехнологічні виробництва, які визначали рівень та місце Тернополя й області не тільки в Україні, але на теренах СНД. Для нас ці виробництва були мотивацією для випуску висококваліфікованих кадрів, притоку інженерно-економічного потенціалу до Тернопілля.  Нині у нас з’явилися проблеми з водопостачанням і сміттям… Але, попри це місто, з кожним днем стає все красивішим і вишуканішим. Незмінними залишилися хіба що тернополяни, – їхня доброзичливість, небайдужість до всіх справ чи проблем, які існують.

Зараз у Тернополі немає великих підприємств, але є чотири державні вузи. Чи варто розвивати ідею, що Тернопіль – студентське місто?

Тернопіль був і залишається студентським містом. Освіта, – мабуть, єдина структура, яка тут не тільки збереглася, а й значно розвинулася. За 19 років незалежності вищі навчальні заклади вижили в складних економічних умовах й продовжують виконувати свою місію – готують висококваліфікованих фахівців,  науково-педагогічні кадри, створюють нові знання.

Коли вузи, незважаючи ні на що, повноцінно працюють, чи можна стверджувати, що й у міста є майбутнє?

Звичайно! Але тут мають підключитися бізнес і влада. Інвестиції в науку і освіту забезпечать економічне і соціальне і культурне зростання регіону. Скажімо, в Калгарі після проведення Олімпійських ігор усі спортивні споруди передали місцевому університету. Я думаю, чи можливе в нас таке?

Якщо раніше ви орієнтувалися на великі підприємства й готували для них фахівців, то після трансформації ринку праці в Тернополі, та й взагалі в Україні, на що орієнтуєтеся?

Я б не поєднував ринок освітніх послуг та ринок праці. Ми працюємо на ринку освітніх послуг. На вимогу часу та для вирішення  регіональних проблем відкрили  нові напрямки. Відтак, студент, який отримав у нас освіту, може шукати собі роботу будь-де, навіть за кордоном. Чимало наших випускників працюють в у провідних фірмах та університетах США, Норвегії, Німеччини, Швеції. Багато з них  захистили дисертації. Отже, свою функцію ми виконуємо – створюємо не тільки  рівні умови доступу до вищої освіти громадян України, незалежно від соціального статусу, а й готуємо інженерні кадри у відповідності до європейських і світових стандартів, які є конкурентоздатними на міжнародному ринку праці.  Проте у функції закладу освіти не входить створення ринку праці, це завдання влади і бізнесу.

Як змінилися студенти за останні роки?

Колись у нас була планова економіка, і кожен, хто вступав до вищого навчального закладу, знав, що зі своїм дипломом обов’язково працевлаштується,  якщо добре працюватиме – отримає квартиру і так далі. Тобто, була соціальна захищеність, і вона не стимулювала людей задумуватись – як, де, коли і що треба здобути. Зараз ситуація змінилася, й молодь повинна крутитися, наче білка в колесі. Тому ще будучи школярем треба добре подумати, куди вступити вчитися, аби потім із дипломом не сидіти на біржі праці.

Чим займаються ваші вихованці поза навчанням, у вільний час?

Танцювальні,  вокальні ансамблі, гуртки народної творчості, турніри КВК, спорт – ми пропонуємо студентам  вибір справ до душі. Так намагаємося спрямувати їх відпочинок у правильне русло, аби не тинялися вечором  без діла вулицями міста. До слова, нині в Тернополі чимало нічних клубів, роботу яких я б обмежив хоча б десятою вечора. Адже після нічної дискотеки студенти на заняття або взагалі не приходять, або приходять  занадто втомлені, щоб  повноцінно засвоювати знання. Гадаю, молодь треба активніше залучати до суспільної роботи, громадських проектів на рівні міста, щоб у хлопців і дівчат формувалося почуття лідерства, відповідальності.

Чого, на Вашу думку, не мало би бути в Тернополі?

Сміття (сміється)! Ми при університеті якраз створюємо Науковий парк, одним із напрямків діяльності якого й є розв’язання екологічних проблеми. А в контексті сміттєвої проблеми в Тернополі, вважаю, що треба насамперед навчити людей сортувати сміття. Головне, – закупити контейнери, а для цього навіть мешканці кошти можуть зібрати. На другому етапі – потрібно задіяти  приміщення, які не використовуються. Наприклад, той самий комбайновий завод. Підключити бізнесменів, щоб скло та папір доставляли туди на складування. Отже, повинна бути концепція сміттєпереробки в Тернополі та області. А для цього в рамках Наукового парку ми залучимо студентів, проведемо акції, інформаційні компанії.

Чим найбільше пишаєтеся з того, чого вдалося досягти в роботі?

Я закінчив цей університет, сюди повернувся працювати й прагнув науковий рівень у навчальному закладі піднести до такого, який є в Національній Академії наук. Гадаю, мені це частково вдалося. Також ми залучили до співпраці відомі закордонні високотехнологічні компанії, адже важливо бути на вістрі прогресу!

Вас люблять студенти?

Не знаю (сміється). Загалом вітаються. Але треба  запитати в них.

А Ви їх?

Звичайно. Адже все, що створено в нас, створено для них.  Ми даємо їм знання і вміння,  впевненість у їх майбутньому і майбутньому України.

Як Ви ставитесь до того, що багато тернополян виїжджають з міста, чи вірите, що вони повернуться?

Я все таки вірю, що люди будуть повертатися. Цей  шлях становлення  пройшли  різні країни. Ми не виняток.  Візьмемо для прикладу Південну Корею. В них також була така складна ситуація, коли багато фахівців виїхали закордон працювати у високотехнологічних компаніях, зайняли там провідні місця. Потім, через двадцять років, коли їхня держава створила відповідні сприятливі умови, вони повернулися додому і створили Південно-Корейське „диво”. Тому я вірю, що коли наша влада створить відповідні умови (правові засади), і все визначатиметься рівнем знань і вмінь, професійними можливостями людини, то буде ще й українське „ диво ”.

Які шляхи розвитку Тернополя Ви бачите?

Насамперед, це створення  інструментарію для розвитку малого та середнього бізнесу. Подивіться довкола: зводяться нові будинки, котеджі, з кожним днем місто перероджується. Але ці зміни наразі стимулюються грошима з-за кордону, від заробітчан. А потрібно приваблювати кошти  інвесторів, для стратегічних реформ у регіоні, створення робочих місць у високотехнологічних галузях, зокрема в галузі інформаційних технологій, програмування, розвитку аграрного сектору, виробництва і переробки екологічно чистих продуктів харчування, енергозбереження, екології, логістики, туристичного бізнесу, будівництва.

Задумайтеся, чому на навчання в Тернопіль приїздить так багато іноземців? Бо наша освіта високоякісна, а  місто компактне, тихе, спокійне… Воно комфортне для проживання не тільки його мешканців, але й іноземців. Можливо, саме цю ідею й варто розвивати?!