„Закоханий у квіти і життя” – так можна сказати про тернополянина, селекціонера, власника салону квітів „Ігор” Ігоря Хороша. І це чиста правда, адже цією закоханістю у світ, в якому живе, він щедро ділиться з усіма. В особистій колекції пана Ігоря вже близько тисячі сортів ірисів, 85 з яких він вивів сам, а його „Дельфін і русалка” цього року вперше з українських сортів став лауреатом 54-го Міжнародного конкурсу у Флоренції. Він дивиться на світ через призму краси природи, тому часто бачить набагато більше, ніж усі ми.
Пане Ігоре, які у вас збереглися перші враження про наше місто?
Відколи себе пам’ятаю, років із трьох-чотирьох, Тернопіль завжди був для мене дуже яскравим містом. А якщо заглибитися в окремі, маленькі спогади, то згадується кафе „Сніжинка” з білими кріслами і столиками, людний і шумний Центральний універмаг, Театральний сквер з фонтанами, які завжди працювали, обеліск Слави, що височів на початку вулиці Руської, Старий парк із його постійно трямтячими на вітрі спалахами Вічного вогню, синь озерного плеса, каскад водоспадів-фонтанів, що на сходах від готелю „Тернопіль” вниз до набережної. З дитинства і досі Тернопіль у мене асоціюється із зеленими довгими косами плакучих верб та віночками, сплетеними з їх гнучких ніжних гілок. І ще, звичайно, пам’ятається тодішня чистота Тернополя: від самого малечку я знав, що в місті не можна кинути на тротуар жодного папірчика, бо так не можна!
Пам’ятаю давній парк Шевченка із дуже красивою, білою аркою на центральному вході. Це був свого роду маленький Диснейленд: атракціони, каруселі, продавці з морозивом. А ще білі лебеді, які вільно плавали, а тепер їх можна побачити тільки в гідропарку за огорожею. Чесно кажучи, мрію, щоб білі лебеді знову повернулися до нашого міста, і їм ніхто не заважав.
Як змінилося місто відтоді?
Місто змінилося і, якоюсь мірою, таки на краще, але постійно виникають нюанси, які це „краще” заступають. Раніше, можливо, через те, що був маленьким, Тернопіль здавався більш затишним. Тепер цю затишність псують постійна суєта та поспіх. В останні десятиліття Центр, а за ним і інші мікрорайони „оновились” маленькими магазинчиками, що повідкривалися на місці колишніх квартир. Щоправда, дивно спостерігати, як кожен власник фасад своєї крамнички яким завгодно кольором фарбує, незважаючи на загальний тон будинку. Але, з іншого боку, їхнього ремонту часто лише на один-два дні вистачає, – стіни моментально обмальовуються графіті та обклеюються оголошеннями. Для мене ці оголошення, наприклад, – просто дика мода. Дивуюся, хто взагалі запровадив таке дикунство і не уявляю, як із цим боротися. Хоча, якби влада взялася, то спосіб протидії знайти можна, – на кожному ж із оголошень номер телефону вказується. От коли мені, до речі, кілька разів на стіни магазину такі папірці наклеювали, то я телефонував, і власники їх приходили, вибачалися, відшкрябували з фасаду.
Що, на Вашу думку, мало би бути в місті?
По-перше, дуже хотілося, аби кожна людина відчула себе жителем свого міста і поводилася в ньому так, як поводиться в своїй власній квартирі: ніхто ж не буде у себе вдома писати на стінах, зривати власноруч посаджені квіти, плювати на підлогу і так далі, правда!? Хочеться, аби нарешті люди могли викоренити із себе той стереотип, що довкола нічого не зміниться, і воно так має бути. Адже ж це від нас все залежить, починаючи від зламаної гілочки дерева на алеї скверу і закінчуючи тими ж написами на стінах. Хочеться, щоб Тернопіль повернув собі статус дійсно цивілізованого, чистого міста.
Хотілося б також, щоб в Центрі був поважний кінотеатр. От і Кінопалац уже в нас не функціонує, одна „Перемога” залишилась, і люди не мають куди піти. А далеко на околицю міста не кожен захоче поїхати…
Хочеться, щоб в Центрі нарешті відкрився нормальний продуктовий магазин із хорошим асортиментом не тільки товарів першої необхідності, а й молочних продуктів, овочів, фруктів, і не за астрономічними цінами! Пригадую, коли я заснував свою фірму і відкривав магазин, то в міській раді була спеціальна комісія, яка вираховувала кількість закладів торгівлі із продовольчими та промисловими товарами, що мала би бути на той чи інший квартал відповідно до кількості мешканців, які там проживають. Те, що в нас почало робитися, коли аптека на аптеці розміщується, банк – біля банку, а хорошого продуктового магазину немає, – неправильно і дуже непрофесійно.
А чого би не мало бути в Тернополі, від чого потрібно рятувати місто?
Як я вже говорив, треба подолати стихійність у наклеюванні афіш та оголошень на стінах будинків – у Львові, Франківську такого немає. І це питання, і стосовно графіті треба вирішити на рівні мерії: прийняти якусь постанову, накладати великі штрафи, щоб люди знали про це і боялися порушувати.
Говорячи далі про центральну частину міста, то мене також дуже хвилює висока загазованість повітря. Мало того, що через шкідливі вихлопи руйнуються фасади старих будинків, від яких уже і так мало чого залишилося, але найгірше, що тим, хто живе і працює в цьому районі, навіть просто перехожим, немає чим дихати. Думаю, треба було б зменшити кількість курсування Центром „маршруток”, а надавати перевагу екологічно чистому виду транспорту, скажімо, новим сучасним тролейбусам.
А як би мали змінитися стосунки тернополян і влади?
Потрібно, щоб влада прислухалася до людей, адекватно реагувала на зауваження в її бік і робила нормальні висновки, а не за принципом „все з точністю до навпаки”. Особисто стикався із ситуацією, що коли висловлюєш критику, демонструючи точку зору, відмінну від офіційної, відразу стаєш ворогом.
Міська влада має також іти назустріч, прислухатися до підприємців – власників магазинчиків, кафе, тобто, тих людей, які, незважаючи на кризу та складні економічні умови, не здаються і ще тримають свій бізнес. До речі, саме мале підприємництво є джерелом наповнення бюджету міста, то як можна не рахуватися з його вимогами та потребами, часом просто життєво необхідними!
Чи хотіли би Ви, щоб Ваші діти жили в Тернополі?
В тому Тернополі, який у нас є зараз, напевно, не хотів би! Дуже вже багато недоробок, а те, що обіцяють, настільки фарисейське! Хотів би, щоб діти жили в такому Тернополі, де менше обіцяють, а більше роблять.
Як відбувалось Ваше особисте становлення у місті?
Все почалося з того, що з кінця 1980-х років брав участь у міських виставках квітів, за якими я, до речі, ностальгічно шкодую. Кожне поважаюче себе місто в України і досі проводить такі заходи, а в нас чомусь вирішили, що вони не потрібні громаді. Тернопільські квіткові виставки завжди були дуже цікавими, люди показували там не лише майстерність вирощування квітів, а й справжній талант та злет фантазії у виготовленні композицій, придумуванні назв до них! І молоде покоління виховувалось у дусі краси. А зараз, як на мене, деградація в цьому напрямку, на жаль, іде повна!
Перша виставка, у якій взяв участь, пригадую, проходила на Майдані Волі, і я показував гладіолуси власної селекції. Відтоді намагався щорічно виставляти свої квіти. Потім заснував квіткову фірму, вирощував гладіолуси, іриси, хризантеми, відкрив свій магазинчик „Червона рута”. В 1992 році заснував фірму „Ігор” і вже більше 18-ти років працюю. Так, із першої проданої цибулинки почав розвивати свій власний квітковий бізнес у Тернополі.
Які проблеми зараз стоять для нас найбільш гостро?
Сміття – це не проблема, а вже діагноз нашого міста. Куди не поїду, люди насамперед запитують „Як там ваше сміття?”. Сумно, що після іміджу найчистішого міста в Україні ми отримали статус маленького сміттєзвалища.
Переконаний, що найбільша проблема у нас в людях, які знову мають зробитися щирими, світлішими, добрішими одне до одного, і саме це допоможе їм згуртуватися – без заздрості, підлості та брехні. Я зі своєї сторони намагаюся сприяти цьому.
А як щодо ідеї назвати іменем міста новий сорт квітів, планували колись таке?
Бажання таке було, є і буде. Але воно повинно втілитися в ту квітку. А вдасться це тільки тоді, коли наше місто буде чистим, гарним і процвітаючим. От тоді сорт під назвою „Тернопіль” і з’явиться!
