А чи знаєте ви, що Солоха – це наша перша «космонавтка», яка назбирала повний подол зір? Що серед космонавтів, щонайменше двадцять є вихідцями з України? Що американці літали на Місяць по так званій «трасі Кондратюка» – українського космічного генія з Полтави? Що четверо українців – Корольов, Янгель, Челомей, Глушко – найвидатніші генеральні конструктори ракетно-космічних бюро СРСР за версією французького космічного журналу за 1993 рік? А чи знаєте ви, що видавець Іван Малкович надрукував не лише «Снігову королеву», історії про Гаррі Поттера та «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, а й створив космічну енциклопедію «Український космос»?До речі, слово «космос» у перекладі з грецької означає «краса, порядок, встановлений Богом всесвітній Лад на противагу всесвітньому Безладу». Отже, про книгу «Український космос» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» можна сказати, що це українська краса і порядок. Цю думку директор видавництва Іван Малкович не підтверджує, але і не спростовує.

Пане Іване, випускаючи таку книгу як «Український космос», чи думали Ви про те, що тепер космічною енциклопедією нікого особливо не здивуєш?

Ми зробили таку невеличку помилку. При детальнішому розгляді вже бачиш, що там є космос і розумієш, чому він український. Книжка наша україноцентрична, про те, як зусиллями, у тому числі й українців, людина завойовувала собі можливість полетіти в космос. І обкладинку її люди сприймають, як чергову енциклопедію.

Робили ми книжку сім років. До роботи були причетні декілька десятків людей: хтось приносив певні факти, хтось їх перевіряв. Наприклад, ми дізналися багато про космонавтів, які є українцями, але не афішували цього. І от коли вже книжка вийшла, то льотчик-космонавт Георгій Гречко, про якого ми не написали (бо ніколи не чули про це і думали, зізнається він чи ні, адже за прізвищем ніби мав би бути таким собі «стовповим» українцем), виступав якось у телепрограмі (до речі, я сам її бачив) і сказав, що він –українець.

Що надихнуло Вас на створення цієї книжки?

Я завжди цікавився космосом. Чомусь! І мав взагалі-то народитися 12 квітня 1961 року. Бо коли Левітан по радіо почав оголошувати: «Вніманіє! Вніманіє! От совєтского Інформбюро…», то моя мама так налякалася, бо подумала що війна, і трохи мене не народила. Але я народився в травні, як це і мало статися. Хоча міг мати таку причетність до космонавтики, – народитися саме в цей день. Це такий майже жарт.

Я багато читав і чув про українців, що справді свідчило про їх причетність до польоту людини космос. Багато наших геніальних людей, імен яких ми навіть не знаємо, наближали космічний прогрес, тому варто було сказати про них ширше.

Колись давно-давно, вже, напевно, років із десять тому, прийшов до мене чоловік –Валерій Чередниченко. Він – філателіст, приніс марки, щоб випустити альбом. Але я сказав тоді, що мені це не цікаво. Однак там були космічні марки, і я запропонував йому реалізувати мою ідею книжки про космос: «Усе життя мене цікавить космос, особливо, якщо під кутом українським на це подивитися, – що ж українці привнесли в космічну галузь? Якби ви щось таке зробили!». І Чередниченко зацікавився. Так і вийшло: прийшла людина з одним, а вийшла від мене зовсім з іншим.

Процес роботи над книжкою тривав довго. Валерій Чередниченко довго переписувався з космонавтами та їхніми родинами, і з людьми з-за океану. Залучив багатьох. В якийсь час вже він навіть перестав вірити, що книжка вийде. Але я знав, що це буде. Треба було просто знайти художника. Ми перебирали багато кандидатур, але, врешті, така довга праця увінчалася успіхом.

А вже на останньому етапі я побачив, що все ж таки мушу мати якогось «космічного» спеціаліста, щоб усе перепровірити. Адже ми назвалися так хвацько «Український космос», і не пасувало, щоб там були помилки, щоб із нас сміялися. Я пішов до Національної космічної агенції. Тоді нею керував Олександр Зінченко, і він якось зразу звів мене з потрібними людьми: Микола Митрахов, росіянин, який приїхав сюди і став справжнім патріотом української космічної галузі. З ним ми заприятелювали, хоча спочатку конфліктували, адже мені треба було зробити все швидко, а він сказав, що тут на рік роботи. Я ж хотів мати готову книжку до Львівського форуму, і просив все зробити за три тижні. Тоді до Митрахова приїхав Володимир Петрович Платонов. Він – журналіст, письменник, спеціаліст у космічній галузі, був присутній чи не на всіх запусках українських ракет, був знайомий з Гагаріним, був помічником Янгеля (у нього навіть половина архіву Янгеля залишилася). Платонов написав багато книжок про космос, і як ніхто інший був «дока» в космічних питаннях. Надзвичайна людина. Він полюбив наше видавництво, ми приятелюємо. До слова, ця книжка взагалі звела мене з дуже гарними людьми.

Отже, Національна космічна агенція дала нам карти стартів українських ракет. Це прикрасило книжку. Адже я хотів, щоб сьогодення було підтверджене сучасними фотоматеріалами, виглядало барвистим, щоб діти побачили, що космічна галузь в Україні живе, не вмерла. Ми ж не повинні залишатися сировинним придатком, люди в нас дуже талановиті, їхній інтелект може бути дуже «затребуваним»! До речі, українських спеціалістів і в Силіконовій долині багато, і по всьому світу, тільки нам вони не потрібні! Чомусь мова йде весь час про пенсіонерів, але ніхто не думає про молодих людей, що їх треба плекати. Щоб молодь залишалася  в Україні, треба створювати відповідні умови для неї!

Єдине, щоб зараз я змінив би в книжці, це обкладинка. Тоді не хотілося, щоб вона виглядала так, ніби це казка, бо вже була б не енциклопедія. Хотілося, щоб книга мала цей «лоск» енциклопедичний. Та вийшло так, що наша обкладинка злилася в ряду інших енциклопедій, люди не звертають на книжку уваги і не бачать, що це щось надзвичайно цікаве.

Що найбільше зачепило Вас у книзі? Що дізналися такого, що здивувало під час роботи над «Українським космосом»?

Тоді я заглибився так, що навіть сам трохи дописував до книги. Мене цікавили гіпотетичні марсіанські подорожі, як можна було б Марс пристосувати до життя, чи можливе життя в космосі. Ми, наприклад, сміємося іноді, що Каденюк вирощував якісь рослинки в космосі. А це є надзвичайно важливим. Адже, за передбаченням Ціолковського, вже десь на початку третього тисячоліття людина може змінити свою субстанцію і полетіти на іншу планету. Він передвіщав зустріч з інопланетними цивілізаціями. Величезні перельоти потребують, окрім надпотужної енергії, ще й ресурсів для харчування людини, адже ці польоти надзвичайно тривалі. Навіть на найбільших швидкостях подорожі триватимуть щонайменше два роки! А в цей час треба чимось харчуватися. І от нічого в космосі не хотіло рости. Ось пшениця: дає паросток, половіє, а доходить до зерна – зерна не дає.

Ми не розкривали в цій книжці, оскільки вона для юнацтва, також таємницю того, що і американці, і Радянський Союз пробували, чи можливе запліднення в космосі, летіли відповідні космонавти. Але поки що це було неможливим. Про ті факти офіційно не говориться, але опосередковано це підтверджується, – є описи в Інтернеті, розповіді в книжках.

Хоча, погодьтеся, що насправді книжка вийшла не для юнацтва, а для дорослих.

Ми написали на ній «від 12 до 112». Вже в 12 років діти тямущі, і навіть молодші майструють ракети в гуртках юних техніків. Дуже важливо, що діти думають про польоти в космос, щоб ці знання не переривалися. Бо це дає перспективу нашим вченим, нашій молоді.

Космос зараз – лише комерція, чи залишилися мрії про міжпланетні, міжгалактичні польоти? Як Ви думаєте?

Космічна галузь неможлива без вищих цілей. Багато людей досліджує космос, нові країни долучаються до цього. Космічний простір без вищої мети безглуздий, тому що людина хоче щось пізнати глибше, сягнути далі.

Ви спілкувалися з космонавтами. Як змінилося їх ставлення до Землі, до людства після польоту в космос?

Кожен із них відчув надзвичайний вплив від побаченого. Переосмислив ставлення людства до своєї рідної планети. Багато хто з тих, хто побував у космосі, починав вірити в Бога.

Але ж Гагарін після польоту на орбіту сказав: «В космосі був, Бога не бачив».

То був радянський Гагарін. Якщо б він озвучив, що думає про Бога, то ніхто не дав би йому це зробити. Ми не знаємо, про що саме він думав. Тому мусимо робити в цьому «скидку» на час. Так, Попович, коли летів в космос, – це один Попович, а Попович на старості – вже зовсім інший. До речі, якби й далі тривали ці космічні «гонки» між двома супердержавами, і Радянський Союз полетів би на Місяць, то керівником Місячної експедиції був би Павло Попович. Українець міг би висадитися на Місяць!

А що кажуть космонавти про політ американців на Місяць? Були вони там, все таки, чи ні?

Кажуть, що були. Я думаю, що це правда.

До речі, в нашій книжці ми хотіли дати розворот усіляких космічних анекдотів. Але в дитячій книжці таке все ж не пасує. Скажімо, є відома оповідка, яку можна знайти в Інтернеті, про те, як Армстронг ступив на поверхню Місяця і сказав, що «цей маленький крок – великий стрибок для людства», але потім ще додав: «Привіт, містер Горський!». Коли Армстронг повернувся, його часто запитували, про що йшлося, але він ніколи не відповідав, що означала та фраза. І лише в 1990-х роках астронавт розповів, що колись вони з братом ганяли м’яча, і він закотився за паркан сусідів. Його, молодшого, брат послав забрати м’яч, який опинився аж під вікном сусідів. Вікно було відчиненим, і дружина кричала на їхнього сусіда, містера Горського: «Ти хочеш орального сексу? Ти його отримаєш лише тоді, коли цей хлопець полетить на Місяць».

Багато є дуже смішних моментів. Наприклад, коли мала летіти Валентина Терешкова, то було багато льотчиць, які мали значно більше годин польотів, але їхні біографії ідеологічно не підходили. А от Терешкова зі своєю біографією підійшла, але вона не мала належної підготовки. Тому, коли поверталася з космосу, то була ледь жива, її нудило і, відповідно, про наслідки нудоти не вельми приємно розповідати.

Якою була подія 12 квітня 1961 року? Чим вона важлива для людства? Тоді Гагарін став людиною світу, людиною, яка першою полетіла в космос.

Мене в цьому питанні більше цікавила гіпотетична можливість того, щоб першим космонавтом став Попович, бо Корольов був не проти. Щодо значення для людства, то було важливо, що полетів не американський, а радянський космонавт. Це дуже «підхльоснуло» Америку і дало великий поштовх космічним дослідженням. І якби американці були першими, то наші, можливо, й охололи б. А так бідні – «з грязі, та у князі», – і це вдалося. А для нас, українців, важливо, що першу ракету, на якій полетіла перша людина в космос, створив українець.

Я коли їду на якісь видавничі форуми, то про Україну, як правило, не знають. А я кажу, що, між іншим, першу ракету, в якій полетіла перша людина в космос, створив українець Сергій Корольов. Дивуються: «Так?». Я вважаю, що ми мусимо це підкреслювати насамперед для наших дітей. Адже саме вони хочуть мати якесь «опертя», що вони тут народилися, і тут були великі люди, і ми маємо й надалі шанси на великі звершення.

Загалом, процес розвитку космічної галузі йшов надзвичайно потужно, і коли американці хотіли мати першість, щоб висадитися на Місяць, це йшло змагання людського інтелекту. Така висока інтелектуальна напруга, яка була тоді, не знаю, чи виникне колись у майбутньому. Вона, на жаль, перейшла зараз в іншу сферу. А тоді це були відкриття величезні. Пройшло вже багато років відтоді, як на Місяць не літають, і ми можемо тільки гадати, чому закрилася ця програма. Висловлюються багато різних здогадів, чому ж саме. Що зустріли сліди інших цивілізацій, які дали знати, що не варто летіти? Я, фактично, готовий у це повірити. Тому, що це були мільярдні програми, і американцям залишалося створити лише ті «човники», які, порівняно з усім, що вони вклали, – дрібниця. Це як, до прикладу, ти купив машину, і тобі до неї треба ще придбати модні колеса. А ти цього не робиш. В результаті, переривається процес, втрачаються знання, відходять люди.

А яка цікава тема – тропа Кондратюка. Це траєкторія польоту на Місяць. Керівник американських космічних програм Вернер фон Браун – найбільший геній космонавтики, мав іншу ідею польоту на Місяць. Але його переконали, що ідея Кондратюка краща, і Браун пристав на це рішення.

Дуже шкода, що все закінчилося. Бо людина виявляла щось таке найкраще в цьому. Хоча зрозуміло, що космічні польоти «загиджують» довкілля, бо треба думати, як відкидати ступені ракет, адже вони падають океан. І люди шукають вирішення цих питань. Та й, врешті, не так багато тих космічних польотів.

До речі, в Челомея були розроблені такі двигуни, що вистачало їх потужності, аби донести ракету до Марса. Чи візьмемо Глушка – він геній двигунів! Коли в 1989 році розпався Союз, то американці закупили його двигуни. Коли поставили на макет, все так завищало, що подумали, все розвалиться. Вони такої потужності навіть не очікували і кажуть до своїх інженерів: «Що ж ви 15 років робили, адже в Союзі ці двигуни списують!». В результаті, ці двигуни потім використовувались для польотів в спайці два, замість чотирьох, як це планували в Союзі.

Були такі потуги, і були люди, готові глибше летіти в космос, але все це урвалося. Мене втішає, що Україна причетна до цього через своїх геніїв. Ясно, що тоді дві надпотужних держави розглядали космос для того, щоб застрашити одна другу. На Місяці хотіли розмістити зброю і «совіти», і американці. Та, напевно, третя сила – позаземна – їх стримала від перенесення гонки озброєнь в космос, бо все могло зайти дуже далеко. Власне, космос і починався з артилерії, і йшов пліч-о-пліч з розвитком зброї. Корольов користався цим, обіцяючи нові розробки зброї, а насамперед, – думаючи про космічні польоти. Йому важливо було полетіти в космос. А під розробку зброї він «вибивав» великі гроші і багато дармової робочої сили.

Якась інша подія може так сколихнути людство, як перший політ в космос?

Думаю, що тільки зустріч з іншими цивілізаціями. Я вірю в це. Не тому, що казкар і маю видавництво, яке видає казки. Є для цього багато об’єктивних та загадкових даних.

Розмовляла Тетяна Долішна