«Хто стукає, тому відчинять», – пост із такою назвою оприлюднила на своїй сторінці у Фейсбук тернополянка Лілія Бакало. Жінка перехворіла на COVID-19, відтак на собі відчула той стан, який зараз переживає багато наших краян, віч-на-віч стикнувшись із цією підступною хворобою. А ще, потрапивши в лікарню, побачила, зрозуміла, усвідомила, яку титанічну працю щодня, щохвилини виконують медичні працівники, рятуючи від коронавірусу та його ускладнень, людські життя. Відтак вирішила в міру своїх сил допомогти їм, підтримати, посприяти, і закликає долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих людей, – «Зробімо добру справу разом!»

Ось який допис розмістила Лілія Бакало у Фейсбук, описуючи свої враження, передаючи свої відчуття та емоції, ділячись своїми думками, роздумами, пропозиціями.

«Ні для кого не секрет, що Covid-19 «розгулявся» Україною… Палата, де троє жінок. У кожної – стан середньої важкості. Усі під кисневими масками, бо без неї рівень кисню різко «падає». Одну з жінок проліковано за 21 день, іншу виписано на 12-ий, третя продовжує лікування, бо пневмонія ще не відступила.

Заходить лікар в захисному костюмі, обличчя за щитком і маска (зверніть увагу!) зав’язана ПІД КРАЙ нижніх повік так туго, що аж очі підпирає.

(Дорогі люди! А як носите маски Ви?)

Обхід. Прийшла лікуюча лікар, втомлено присіла на дві хвилини на стільчик. Запитуємо… Відповіла стиха: «Зранку мій пацієнт помер».

– Чому?

– Різко впала сатурація. Інсульт.

І підхопилась, підійшла: «Давайте я Вас послухаю»…

(Люди! Навантаження на лікарів понад людські можливості. А якщо по-простому, медики падають з ніг. Та їм у 300 разів потрібно зарплатню підвищити! Цінуйте лікарів, моліться за них щиро, а не обговорюйте їхні доплати. Будь-якої буде замало).

Хворим на Covid життєво необхідний кисень. Так, Є. Кисень Є. Хворі з легшим перебігом недуги за потреби отримують кисень через концентратори. Тяжчих хворих направляють у хірургію, бо там кисень підведено до всіх палат. Найважчих везуть до реанімації, – під ШВЛ.

(Люди! Відкрито рахунок для благодійних внесків на потреби лікарень міта Тернопля та області. Давайте перерахуємо прийнятну для кожного суму і зібрані кошти передамо у лікарні (районні, міські, обласні). Хай буде проведено кисень у більшу кількість палат. Хай буде достатньо самого кисню, бо він комусь врятує життя. Нехай буде ЗАПАС кисню!).

Так, є УСЕ. Так, забезпечення у лікарнях направду потужне. Усіх хворих на Covid лікують безкоштовно (принаймні, у лікарні, де перебувала). Медсестри приносять у лоточках системи, уколи, ліки. У кожному лотку – листочок із вказаним прізвищем хворого. Штативів, правда, бракує, бо стільки хворих…

Медсестричка встановила штатив посеред палати. Один флакон ліків підключила капати одній хворій, другий – іншій і щоразу, «літаючи» по палаті, пригинається під тими натягнутими трубками, як під ліанами, бо постійно треба вибігати в коридор, – там пересувний столик зі всіма ліками. Питаю: «Сестричко, що ж Ви так бігаєте?». Відповідь: «А тут по-іншому не вийде. Треба ж усіх прокапати. У відділі 40 хворих, є тяжкі. Приходжу додому – падаю».

(Люди, моліться за наших медиків. Низький уклін і шана нашим медсестрам. За їхню працю. За їхній щоденний ризик. За їхній професіоналізм. Низький уклін).

Прошу санітарочку поміняти простирадло, а вона винувато: «Скажіть завтра наступній зміні, бо багато лежачих, йдуть під себе… Ми на нині весь запас використали».

(Давайте закупимо комплекти білизни (НЕ секонд-хенд) 1000, 2000, 5000… Не знаю, скільки, і роздамо у лікарні).

Швидкі за весь робочий день ні разу не вернулись на базу, бо постійно перевозять хворих. Діти почали хворіти, лежать під киснем… НІХТО не дасть прогнозу, як далі…

Але маємо робити, що можемо.

(ЛЮДИ! Схаменіться. Якщо Є вимога, що лише ДВОЄ заходять у відділ магазину, то значить ДВОЄ!, а не 20 треться поза спину. Може, мер міста має контролювати кожну чергу? Чи самі впораєтесь? Умієм критикувати, вміємо нарікати. НЕ такий лікар. НЕ такий президент. А Ви – такі? 10 хвилин почекати на вулиці під дверима овочевого можна? Чи спішите?? Контролюйте відстань і, за перепрошенням, п р и л і п і т ь до свого обличчя ту маску так, щоб врізалася у шкіру, а не – туди залетіло, сюди – вилетіло, бо «мені душно». Медики весь день, а інколи і ніч – в захисних костюмах, масках і щитках. Заради Вас).

Санітарочки. Безмовні. Безвідмовні… Просто труть, миють, пуцують, подають судно, обмивають, витирають. Так, це їхня робота. Але яке на них навантаження тепер! І платня не зашкалює. ДЯКА і ШАНА їм).

А хворі різні… І не завжди адекватні, бо Covid, як відомо, «б’є» і по нервовій системі. Тоді «здають» нерви: страх, що ти не можеш дихати, викликає паніку, – одна хвора боялась голки і виймала її, інша так нагримала на медсестру, що та розплакалась.

Тепер про хворобу загальновідоме. Covid-19 – це вірусно-бактеріальна інфекція. Інкубаційний період – 2 тижні. Основне лікування Covid – розріджуючі і гормони. А вже пневмонії лікують антибіотиками. Проте хвороба у кожного має різний перебіг, суто індивідуально, залежно від ступеня ураження, ресурсів організму, супровідних захворювань, які Covid підсилює і «витягає» на поверхню. Тому лікарі змушені лікувати не лише Covid, не лише пневмонії, а спостерігаючи стан пацієнта, вислухавши його жалі та відчуття, призначають комплексно кожному своє.

(Знаєте, шановні, у нас кожен лікар – це не «вузький» спеціаліст. Кожен наш лікар – Це Медичний Центр. Шануйте лікарів, допоможіть їм хоча б тим, що не розносьте ту інфекцію).

Діти, учні ,молодь. Вірус мутує. Ви можете перехворіти, не помітивши, але заразите усіх, з ким контактували, і хтось з них, можливо, лежатиме в реанімації.

Де, шановні учні, студенти, молодь, де Ваші маски? Чи усі з Вас їх носять? І як? У популярних закладах в центрі міста заповнено густо, вільних місць немає… По базарах народ бродить, в маршрутці пасажирці рот не закривається, бо вона конче має оповісти усе тощо.

Люди, подивіться на дотримання обмежень у країнах Європи, їхні штрафи,  і як відбувається у нас. Та не може головний санітарний лікар країни вас контролювати (певно, має, що робити), не може начмед бачити, помила санітарка палату абияк чи добре (начмед має, що робити). НЕ може сімейний лікар встановити за Вами камеру (роботи у них більше, ніж достатньо). Тому, дорогі люди, зважайте на все, будьте, як постійно закликає отець Йосафат, ВТОРОПНИМИ (люблю це львівське слово, – ємке воно).

А ще про стани різні. Запрошують невропатолога до хворої, яка у відчаї. Сидить лікар-невропатолог пів ночі біля хворої, веде тиху бесіду, бо стан пацієнтки, м’яко кажучи, «не АХ»… Помалу вговорила, стишила, переконала, заспокоїла. Хто це бачить? Один БОГ. І серце наливається вдячністю тому лікарю-невропатологу, а хвора і не завважить…

Бодай якесь незначне порушення розумової діяльності, напевно, відчуває кожен, хто перехворів. Говорю з чоловіком по телефону. Ледь думка вбік, – вже не пам’ятаю, про що щойно розповідала. Питаю: «А що я казала?».

Жінка одужує, динаміка позитивна, жінка хоче порахувати, скільки днів вона перебуває у стаціонарі. Відняти, звісно, не може; загинає пальці, десять разів збивається – так і не змогла дорахуватися. Розгублена. Лікар заспокоює, що з часом все відновиться.

Трішки про веселе. У лікарні є свої маленькі радощі. Коли ти одужуєш, то тішишся цим дрібницям. Можна попросити, коли принесли обід, хрумку горбушку, чи то окраєць, і тобі (ура!) дадуть аж три; можна зустріти схід сонця, а можна серед ночі шурхотіти торбинками (бо під дією гормонів ти хочеш істи постійно), розбудити тим шурхотом усю палату, і тоді їмо серед ночі усі троє і регочемо тихо. Ми одужуєм!

Можна жалісливо сказати по телефону: «Принеси мені щось добре», – і тобі організують ресторанну доставку щодня! І вже закрадається грішна думка, як би цю доставку продовжит , коли випишуть додому. А сусідка по палаті якось видала про мене: «От жінка має роботу. Цілий день ість. Одну риночку виймає, другу – запихає».

І наостанок – про відчуття. Спочатку здивування, а потім чітке усвідомлення – ти не можеш дихати. Як собачка, хапаєш повітря, але вдихнути не дає «залізна пластина». Ти без кисневої маски ні на крок…

Проходить три тижні. Проліковано. Ти вперше обережно, як сік з трубочки, цідиш це повітря. Яке воно лагідне, яке смачне. Ліпше, ніж очищений кисень. Я дякую Богу за цю хворобу, бо тільки так зрозуміла, що Господь обдаровує нас безмежно і безнастанно таким лагідним, цілющим повітрям, а ми не помічаємо, навіть не усвідомлюємо і, тим більше, не дякуємо за це БЛАЖЕНСТВО – дихати. Ми забуваєм і не дякуємо за ДАР ЖИТТЯ, за незчисленні дари, бо їх не помічаємо…

Дорогі люди – дорослі, діти, – усім підійде. Перечитайте «Синій птах» М. Метерлінка. Там перелічено Блаженства. А я б додала: БЛАЖЕНСТВО ДИХАТИ, ЛЮБИТИ, БЛАЖЕНСТВО ПРОЗРІННЯ, БЛАЖЕНСТВО БУТИ ВДЯЧНИМ!

І наостанок.

Рахунок відкрито у monobank / Universal Bank для благодійного збору коштів на невідкладні потреби лікарень м. Тернополя та області, в яких лікуються хворі на Covid-19.

Реквізити

Отримувач Бакало Лілія Анатоліївна

ІВАN

UA 66 322 001 00000 2620 6314 2605 51

ІПН/ЄДРПОУ

2362217000

Номер картки для зарахування коштів

5375 4141 2702 8479

З ціллю унеможливлення «зникнення» коштів з рахунку чи хакерських атак, monobank встановив обмеження на зняття коштів з даної карточки. Перерахувати чи зняти кошти може лише власник картки – Бакало Л.А., пройшовши певну банківську процедуру.

Вдячна УСІМ, хто відгукнеться.

Зробімо добру справу разом!