Кажуть, що 6 вересня – День читання книг. Звичайно, це не Всесвітній день книги і авторського права і не Всесвітній день читання вголос. І зовсім небагато є про нього інформації на сторінках в Інтернеті. Але для чогось такий день все ж таки було придумано?! Цікаво, от для чого конкретно. Щоб підбадьорити тих, хто любить читати, чи нагадати тим, кому такий процес зовсім не потрібний, що читання існує?! Стимулювати шанувальників книги придбати собі щось новеньке для власної бібліотеки, сходити до бібліотеки за свіженькою книжкою чи дати зрозуміти «нечитаючим», що книги досі існують і їх можна читати і витрачати час на гортання паперових сторінок, а не на перелистування сторіс в Інстаграмі чи перегляд стрічки у Фейсбук?! Хоча і у Фейсбуці, чесно кажучи іноді можна багато чого прочитати, хоча багато хто просить: «О, не пишіть довгих постів, так же стільки багато літер».
Для шанувальників книжок велика кількість літер – не проблема, а навпаки – радість. З чим можна порівняти радість «читаючого», який тримає у руках нову книжку – неважливо, щойно придбану, чи взяту в бібліотеці, чи отриману на кілька днів від знайомого, аби просто почитати? Навіть важко сказати. Можливо, такі емоції відчувають шопоголіки, несучи у пакеті додому обновку і мріючи про момент, коли нарешті можна буде її одягнути, поміряти перед дзеркалом, покрасуватися у ній, вразити інших своїм зовнішнім виглядом. Напевно, так само думають і шанувальники різних кулінарних смаколиків, коли перед ними ставлять на стіл тарілку з делікатесом, а в руці вже тримається виделка і ніж, аби негайно почати дегустувати, смакувати, пробувати. Так і любителі читати. Вони тримають у руці нову книжку, насолоджуючись запахом свіжовидрукованої фарби, як гурман – ароматом страви, пробують на дотик папір сторінки, яка ще не мала досі знайомства із читачем, як модник перебирає пальцями оксамит чи шовковість тканини.
Звичайно, страву, яка сподобалася, можна потім приготувати самому чи поділитися рецептом, а можна знову прийти в ресторан і її замовити, річ, яка до лиця, хочеться одягати знову і знову, аби подобатись собі та оточуючим, відчувати впевненість у власному зовнішньому вигляді. А книжка? Її також можна дати почитати, можна порекомендувати комусь до читання, можна переказати, а можна перечитувати щоразу, коли є відповідний настрій, коли хочеться почути певну пораду чи зробити якийсь життєвий висновок, або просто насолоджуватися – словом, думкою, перебігом сюжету чи розвитком подій, описаних автором.
День читання книг… Важко сказати чи це свято. Але привід для того, щоб читати – і справді вагомий. Хоча тим, хто любить читати, жодні приводи не потрібні. Вони просто це роблять – читають.
«Я швидше читатиму якийсь каталог чи розклад, аніж не читатиму нічого», – говорив письменник Сомерсет Моем. А Корнелія Функе у своїй «Чорнильній крові» писала: «Правда, дивно, що коли книжку прочитати кілька разів, вона стає набагато товщою? Наче при кожному читанні щось залишається між сторінок. Почуття, думки, звуки, запахи… І коли ти через багато років знову гортаєш книгу, то знаходиш там себе самого – дещо молодшого, трохи не такого, як зараз, немовби книга зберегла тебе між сторінок, як засушену квітку – замість знайомого і чужого»…
Олена Лайко. Фото автора
