Для Стефанії Атаманчук із Семаківців на Чортківщині, котра все життя пропрацювала сільською фельдшеркою, це стало зворушливою несподіванкою. Уродженці села Ірина Шеремета із Чорткова й Леонід Дяченко з Арциза на Одещині привези Стефанії Войтківні безцінний дарунок.
Текст грамоти в перекладі звучить так: «Святійший отець Папа Римський Франциск, задовольняючи прохання, уділяє апостольське благословення Стефанії Атаманчук із нагоди 75-річчя від дня народження і через заступництво Діви Марії випрошує щедрі Божі благодаті. Ватикан. 8.01.2020 року».
До отримання благословення для Стефанії Войтківни пан Леонід пройшов тривалий шлях. Спершу в співавторстві з Іриною Шереметою розповів про цю жінку в одній із тернопільських газет. Відтак знайшов в інтернеті контакти єпископа-коад’ютора Одесько-Сімферопольської дієцезії Римо-католицької церкви Станіслава Широкорадюка. Той вислухав чоловіка й погодився йому посприяти. Отець Кшистоф відсилав до Ватикану прохання про благословення і газетний матеріал, а по сплині кількох місяців Леонідові Дяченку зателефонувала сестра-монахиня Емілія і передала благословення.
Пан Леонід каже, що це чи не найбільша добра справа його життя, адже Стефанія Войтківна — жінка виняткової доброти, взірець любові до ближнього і міжконфесійної поваги. Вона —полька по батькові й українка по материнській лінії. Так споконвіків повелося, що половина людей у Семаківцях — поляки, друга половина — українці. Поки в селі не відкрили православну церкву Святої Трійці, вся громада молилася в костелі Преображення Господнього. Згодом люди розділилися на дві парафії, але ніколи не ворогували між собою і досі з повагою ставляться до віросповідання та свят одне одного.
І східний, і західний обряди однаково близькі для Стефанії Атаманчук. Не тільки через тата-поляка і маму-українку. У дитинстві, коли дівчинка втратила матір, нею заопікувалися місцеві вчительки — українка Наталя Іванівна Дяченко і полька Льоня Яківна Павліковська, мами Леоніда Дяченка й Ірини Шеремети.
Якщо святкували поляки — Войтківна йшла до костелу. Якщо українці — до церкви. А оскільки Войтківну в селі поважали й любили всі, то чинили так, як вона. Саме тому Семаківці можуть слугувати взірцем міжконфесійної толерантності для всієї держави.
— Ми з Іриною Шереметою приїхали привітати ювілярку першими, — розповідає пан Леонід. — Коли вручили благословення — її здивуванню і сльозам радості не було меж. Позитивні емоції переживали всі, хто прийшов пошанувати нашу Войтківну. Від полудня до пізнього вечора сільська хата повнилася людьми й не могла вмістити всіх. Одні сідали до столу, інші виходили. Вже традиційно з такої нагоди місцева поетеса, завідувачка клубу, керівниця гурту «Бабограй» Марія Деркач привітала ювілярку віршем. Продовження свята відбулося в костелі Преображення Господнього. Настоятель отець Віктор Буйна зачитав благословення Папи Римського для Стефанії Войтківни. І якби не піст, ми почули б у виконанні вдячної громади і «Многая літа» українською, і Sto Lat польською…
…Ось така гарна історія — осанна християнській любові, натхнена вдячністю, бажанням відплатити добром за добро і повагою до ближнього. Свідчення того, що людині для доброї слави не конче обіймати високі посади чи патентувати винаходи — достатньо відповідально ставитися до свого покликання, жити за Господніми заповідями і щодня засвічувати на обрії свого серця любов.
Ліля КОСТИШИН
Джерело: TeNews
