Нещодавно у Тернопільському апеляційному суді нарешті завершився розгляд апеляційних скарг Петра Л. та Олександра Д., засуджених Тернопільським міськрайонним судом відповідно до 15 та 13 років позбавлення волі із конфіскацією майна за вбивство Євгенії Кордупель, більш відомої як таксистка Женя.

Також вони зобов’язані солідарно сплатити матері вбитої понад 513 тис. грн. та ще 2 тисячі матеріальної шкоди – неповнолітньому сину своєї жертви, пише Номер один

Для вбивць життя триває

Нарешті – тому що цей кримінальний дует на 4 роки розтягнув розгляд справи у судах. Відтак, за горезвісним «законом Савченко», обидва вже відбули понад 7 років покарання!

Відкладати судові засідання доводилось навіть під час розгляду справи в апеляції: бачте, Петро Л. за цей час не встиг ознайомитись із результатами судових експертиз! І суд ішов назустріч харцизякам, аби згодом вони не мали підстав оскаржити свій вирок у Європейському суді!

Парадокс: служителі Феміди, прекрасно усвідомлюючи, що двоє вбивць нагло користуються своїми правами, змушені йти у них на поводу. Більше того, жорстоких і цинічних вбивць життя й надалі обдаровує щастям: уже за гратами одружився уродженець Закарпаття Петро, незабаром він стане батьком (що дасть йому шанс достроково покинути місця, не вельми віддалені).

Тим часом убита горем мати і маленький син Жені вже стільки років живуть, окутані чорним покривалом смутку, болю і жалю. Уявіть: щодня вертатись у помешкання, де, здається, по кутках ще зачаїлося щастя, сміх, життя. Але всі сподівання і плани перекреслила чорна стрічка на фото завжди усміхненої Євгенії.

Криваве Різдво

Варто нагадати події того фатального вечора, 25 грудня 2015 р., тобто на саме католицьке Різдво. Того дня 19-річний Петро тинявся у пошуках легкого заробітку. Оскільки згодом слідство встановить його причетність до відкритого пограбування школяра поблизу 24-ої школи, з рук якого він нагло вирвав дорогий мобільний і втік, зрозуміло, про який заробіток йдеться. Для чогось він зателефонував своєму друзяці, такому собі раніше судимому 16-річному Сашкові, аби той прибув із Підволочиська: мовляв, є одна справа. Поки той приїхав, уже й сутеніти почало, тож вирішили вертатися додому до Сашка. Автобус уже пішов, поїздом їхати довго, от і вирішили взяти таксі, хоча в обох вітер гуляв у кишенях.

Смуглявий, більш впевнений у собі Петро підійшов до одного таксиста, другого, але ті, швидко оглянувши пасажирів, відмовлялися їхати в ніч десь за місто. І от молодик підійшов до голубого «Шевроле», за кермом якого сиділа Женя. І жінка погодилася їх відвезти за 300 грн. Імовірно, молодший із них, Сашко, нагадав їй власного сина, от і пошкодувала парубків. Натомість вони під час зупинки в Ангелівці вже домовились, що кому робити, коли дістануться Підволочиська, недарма навіть помінялися місцями: Сашко сів біля водія, а Петро розвалився ззаду.

Так от, при в’їзді у Підволочиськ Петро скерував таксі до мікрорайону «Новий світ», дорога до якого пролягає через поле. Євгенія зупинила автомобіль і відмовилася їхати далі та попросила оплатити проїзд.

«Зараз!» – буркнув Петро, вдаючи, що шукає гроші в кишені, і раптом у нього в руці блиснув ніж, а наступної миті холодне лезо безжально розрізало щоку жінки. Вона закричала та спробувала вибігти з салону, але Олександр міцно тримав її за руки, а вбивця «з особливою жорстокістю долаючи її опір та приглушуючи крики ударами ножа аж до її повного мовчання та нерухомості, наніс щонайменше шість колото-ріжучих ран у шию та обличчя потерпілої», йдеться у вироку. Потім Петро вийшов із авто і почав витягувати закривавлену жертву з машини. Жінка вже не могла кричати, кров, булькаючи, лилася із рани, але Женя з останніх сил руками схопила його за куртку. Тоді вбивця щосили кулаком вдарив її в обличчя. І вона впала у закривавлений сніг, а кат спокійно переступив через неї, сів на місце водія і швидко оглянув салон. Не знайшовши грошей, забрав смартфон (вартістю понад 800 грн.), і друзяки почалапали до озера, де біля джерела вимили руки та одяг.

Потому спокійно повечеряли з рідними вдома у Сашка, Петро перевдягнувся у його чисті штани та куртку, а свої закривавлені речі залишив другові спалити. Хлопці були спокійні, хоча неговірки. Щоправда, мати зауважила подряпини у сина на руках.

«Та побився з одним ідіотом», – посміхаючись, відповів юнак.

Невдовзі вони зібралися і пішли на поїзд – чомусь на ніч вирішили їхати до Тернополя. Тут здали смартфон у ломбард та поділили отримані 700 грн.

Женя знову сіла за кермо!

Затримали їх через 4 дні. Обидва знали, що таксистка померла наступного дня у лікарні. Та вони навіть уявити не могли, що ця напівжива жінка зуміла сісти за кермо і повернутися в Підволочиськ. Женя під’їхала до магазину та ввімкнула аварійку. Хлопці, які саме там стояли, сахнулися, побачивши закривавлену жінку. Вони обережно пересадили її на пасажирське сидіння й відвезли до місцевої лікарні. По дорозі на запитання, скільки було нападників, вона на пальцях показала, що двоє. А потім простягнула мобільний телефон і показала на номер свого близького друга – дала зрозуміти, що його потрібно повідомити. Відтак Павло негайно прибув у лікарню.

Він ще встиг побачити її живою, однак наступного дня, в обід, Євгенії не стало.

…Тим часом обидва вбивці своєї вини не визнали, у скоєному звинувачують один одного. У поданих апеляційних скаргах, повідомили у прес-службі Тернопільського апеляційного суду, просили вирок суду скасувати, кримінальне провадження у справі закрити або відправити на новий судовий розгляд. Але колегія суддів залишила вердикт суду першої інстанції без змін. Відтак уже нині Петро й Сашко під конвоєм прямують у колонію суворого режиму. І нехай за гратами, але вони будуть бачити сонце, чути спів пташок і зустрічати весну. Тим часом їхні чорні душі назавжди знищили сенс життя для матері вбитої, зробили сиротою її сина.