Майже кожен, хто бачить ці роботи, неодмінно запитує авторку робіт, а чи справді вони вишиті. Поціновувачі мистецтва обов’язково попросять торкнутися бодай одного хрестика, аби переконатися, що все-таки це – не живопис…
– Люди дивуються, як таке можливо, – розповідає пані Наталя, – я ж тішуся, що збулася моя дитяча мрія – малювати. Щоправда, голкою та нитками.
Наталя Гуль народилася у мальовничому селі Кобилля на Збаражчині, згодом з батьками, які були вчителями фізичної культури, переїхала у Збараж, де нині й мешкає зі своєю сім’єю – чоловіком і двома синами: студентом ТНЕУ Тарасом та 7-класником Андрієм.
Нині її батьки – пенсіонери. Але талановитість успадкувала від них. Батько, хоча й працював тренером вільної боротьби у Збаразькій дитячій юнацько-спортивній школі (його справу нині продовжує Наталин брат Олександр), у вільні хвилини малював, різав по дереву. Мама вишивала рушники, серветки, ясіки. Вона ж вчила вишивати й дочку.
За фахом Наталя Гуль – бухгалтер, працює у Тернопільському обласному центрі зайнятості.
– Але натура у мене – творча, – зізнається жінка. – У дитинстві тягнулася до малювання. Відвідувала художній гурток. Любила зображати пейзажі і квіти.
Вишиті диво-твори Наталі Гуль легко впізнати навіть серед тисячі робіт. Вони виконані так майстерно, що здаються живописними. А їх дивовижність захоплює кожного, хто їх бачить.
Нині жінка дякує батькам, які навчали бачити прекрасне навкруги, і рідним, і товаришці Оксані Михаць, яка й спонукала її взяти до рук голку з ниткою. А також колежанкам з роботи, що підтримували, навчали, а тепер і вона їм допомагає підібрати схему нової вишивки.
Нині збаразька майстриня навіть і дня не уявляє без улюбленого заняття. За 15 років вона створила неймовірну колекцію вишитих рукотворів. Це – понад 50 робіт: ікони, вишиті в техніці petit point, картини, сумочки, гаманці, чоловічі та жіночі вишиванки.
Окрім барвистих рушників і сорочок, вражають своєю оригінальністю картини пані Наталі. Поєднуючи понад сорок кольорів та використовуючи незвичну техніку вишивання хрестиком і напівхрестиком, умілиця створює на полотні 3D-ефект.
Вишивання ікон – на чільному місці
Ще один важливий етап творчості мисткині – вишивання ікон. Кілька років тому Наталя Гуль захопилася творчістю болгарської вишивальниці Стоянки Іванової, яка творить у техніці гобелену. Наша землячка швидко її опанувала і створила ікони Миколая Чудотворця, Ісуса Вседержителя, Богородиці Вифлеємської та Казанської.
– В ікони я вкладаю усю душу, – розповідає жінка, – голка наче водить моєю рукою. А кольори наче вибирає серцем.
Бачили б ви сумки, гаманці, що вишила пані Наталя! Троянди і фіалки на чорному полотні привертають увагу своєю колоритністю. Екслюзивні барвисті вироби приковують погляд не лише жінок, а й чоловіків.
– Під час різних фестивалів, конкурсів, – розповідає пані Наталя, – люди часто зупиняються біля моїх робіт. Хтось заради того, щоб помилуватися, хтось, щоб придбати собі чи на подарунок. Але я продаю мінімум. Мої витвори – моє багатство. Бо вкладаю в них душу, отримую неймовірне задоволення, коли беру до рук голку і починаю творити на полотні.
Сама вчиться й інших вчить
Бухгалтер обласного центру зайнятості, народна майстриня художньої вишивки Наталія Гуль часто проводить майстер-класи з декорування посуду та розповідає про різноманітні варіанти декору: розмальовування фарбами, техніку декупажу, оформлення нитками, декоративною соломою, шпагатом, старими фото, мереживом, тканиною, кавовими зернами, перлинами, оздоблювальними стрічками.
Разом зі збаражанами долучалася до акції єднання «Україно моя вишивана», започаткованої майстринями художньої вишивки з Борщівського району. Вишита карта України, за задумом ініціаторів акції, мала об’єднати українців з різних регіонів нашої держави.
Виставку вишиванок презентувала і під час відкриття туристичного сезону у Збаразькому замку. Каже, що готова і сама вчитися та вдосконалюватися, й інших вчити вишиванню й декоруванню.
Вишивальниця журиться, що нині в Україні майже не популяризують самобутню ручну українську вишивку, що нема належної підтримки від влади. Мистецтво тримається на ентузіазмі майстринь-вишивальниць, які шанують, оберігають і розвивають національні традиції.
Джерело: Свобода
