Небо над Збаражем знову плакало разом із сотнями людей, які прийшли віддати останню шану своєму хороброму воїну-захиснику Андрію Савечку. Його довгий шлях додому, який пролягав крізь місяці невідомості після запеклих боїв під Торецьком, завершився у рідній землі. Громада зустріла свого Героя навколішках, схиливши голови перед подвигом солдата, який до останнього подиху тримав свій рубіж.

У церкві Христового Воскресіння панувала особлива, молитовна тиша. Разом зі священнослужителями за упокій душі Андрія молилися його найрідніші люди — дружина та двоє синів, для яких він був опорою та гордістю. Близькі та друзі згадували Андрія як людину надзвичайної доброти та майстерності. Його вмілі руки творили добро у мирному житті, а щира душа не дозволила залишитися осторонь, коли ворог прийшов на поріг рідної домівки.

Спільна молитва громади стала свідченням того, що подвиг Андрія Савечка не буде забутим. Кожне слово прощальної проповіді нагадувало присутнім про ціну нашої свободи та про ту правдиву любов до Батьківщини, яку Андрій засвідчив не словами, а власним життям. Його мужність стала прикладом для кожного збаражанина, зміцнюючи віру в нашу неминучу перемогу.

На центральному цвинтарі міста, під звуки державного гімну та військового салюту, замайорів ще один синьо-жовтий прапор. Це стяг пам’яті про воїна-патріота, який віддав усе за те, щоб цей прапор вільно майорів над українськими містами. Поховання Андрія стало ще одним болючим нагадуванням для кожного з нас: ми не маємо права зрадити пам’ять наших Героїв, не маємо права втратити те, що здобуто такою дорогою ціною.

Прощаючись із Андрієм Савечком, громада прийняла його останній наказ — бути сильними, витривалими та єдиними. Його справа має бути довершена, а прапор Перемоги обов’язково підніметься над звільненою від агресора країною. Світла пам’ять про захисника назавжди залишиться в літописі Збаража.

Вічна слава Герою! Вічна пам’ять вірному сину України!