Сьогодні, 8 січня 2026 року, Теребовлянська громада схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого вірного сина та захисника Олександра Володимировича Вотякова. Смерть забрала людину, чиє життя було взірцем відданості рідній землі, а серце до останнього подиху належало Україні та рідному селу.

Олександр народився 17 березня 1970 року в селі Мшанець. Усе своє життя він присвятив рідному краю, де був надійною опорою для близьких та покійної матері. Його знали як добру та працьовиту людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. Проте, коли над Батьківщиною нависла смертельна небезпека, мирний мешканець Мшанця, не вагаючись, змінив звичне життя на військовий однострій.

З червня 2022 року Олександр мужньо боронив суверенітет України у лавах Збройних Сил. Понад три роки він провів у самому пеклі бойових дій, самовіддано виконуючи свій військовий обов’язок. Війна не минула безслідно для його здоров’я: внаслідок важкої контузії та втрати ока у грудні 2025 року Герой був демобілізований. Він повернувся додому, щоб відновити сили, але підірване фронтовими дорогами здоров’я виявилося занадто слабким.

7 січня 2026 року, у день, коли мільйони українців молилися за мир, серце Олександра Володимировича зупинилося назавжди. Громада провела захисника з усіма військовими почестями, висловлюючи безмежну вдячність за його подвиг. Найщиріші слова співчуття сьогодні лунають на адресу сина Михайла та всієї родини, які втратили найріднішу людину. Світлий образ Олександра Вотякова навіки залишиться у пам’яті земляків як символ незламності та вірності Присязі.

Вічна пам’ять і слава Герою!