Байковецька громада схилила голови у глибокій пошані та скорботі. Рідне село Соборне прощалося зі своїм Героєм — Ігорем Коцаном. Сонце, що тихо освітлювало прощальний шлях воїна, здавалося, розділяло біль кожного, хто прийшов віддати останню шану захиснику. Сотні людей зі свічками в руках, сльози на очах побратимів та щира молитва односельців супроводжували воїна до місця його останнього спочинку.

Понад два роки доля Ігоря залишалася невідомою. Він офіційно вважався зниклим безвісти, і весь цей тривалий час родина жила вірою та молитвою. Мати Галина, брати та наречена Інна не припиняли пошуків, сподіваючись на диво. Проте війна виявилася невблаганною: молоде життя обірвалося у самому розквіті. Ігорю Коцану назавжди залишиться двадцять сім років.

У пам’яті близьких Ігор залишиться як людина надзвичайної доброти та працьовитості. Він був старшим сином у родині, надійною опорою для братів Павла та Володимира. Односельці згадують його як справжнього майстра, який мав золоті руки: чи то зварювальні роботи, чи ремонт автомобіля — Ігор завжди був готовий прийти на допомогу. Навіть у суворих буднях війни його серце залишалося відкритим для світлих почуттів. Саме на фронті він зустрів своє кохання, наречену Інну, з якою мріяв про спільний дім та мирне життя під українським небом.

Як взірцевий воїн та мужній кулеметник, Ігор Коцан став прикладом для своїх побратимів. Він не вагаючись став на захист Батьківщини, коли ворог прийшов на нашу землю. На жаль, він не дочекався перемоги, як не дочекався сина з фронту і його батько, який відійшов у вічність, так і не дізнавшись про долю своєї дитини. Сьогодні Герой попрощався зі своєю родиною, друзями та рідним краєм. Світла пам’ять про Ігоря Коцана, його мужність та відданість назавжди закарбується в літописі громади та всієї України.